Дії

Chapter 1

¹ Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус робив і навчав від початку, ² до того дня, коли Він вознісся, давши через Духа Святого накази апостолам, яких Він вибрав, ³ яким Він зƅявлявся живим після страждань, з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже. ⁴ І, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтесь з Єрусалиму, а чекайте обітниці Отця, про яку ви чули від Мене. ⁵ Бо Іоанн хрестив водою, а ви через декілька днів будете охрещені Духом Святим». ⁶ Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: «Господи, чи не цього часу Ти відбудуєш царство Ізраїлеві?» ⁷ А Він сказав їм: «Не ваша справа знати час і строки, які Отець призначив у Своїй владі. ⁸ Та ви приймете силу, як Дух Святий зійде на вас, і ви будете свідчити про Мене в Єрусалимі, по всій Іудеї та Самарії, аж до краю землі». ⁹ Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їх. ¹⁰ І коли вони дивились на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білій одежі ¹¹ і сказали: «Мужі галілейські, чого стоїте, і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він відходив на небо!» ¹² Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, яка називається Оливна і яка знаходиться поблизу Єрусалиму на відстані путі суботнього дня. ¹³ І зібралися в кімнаті на верхньому поверсі в домі, де вони й перебували: Петро і Іоанн, Яків і Андрій, Филип і Фома, Варфоломій і Матвій, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Іуда Яковів. ¹⁴ Всі вони однодушно перебували в молитві і благанні, разом з деякими жінками і Марією, матірƅю Ісуса, та з братами Його. ¹⁵ В ті дні Петро, ставши серед учнів, — а було зібрання людей до ста двадцяти — та й сказав: ¹⁶ «Мужі-браття! Належало, щоб здійснилося Писання, яке Дух Святий прорік устами Давида про Іуду, колишнього вожака тих, що взяли Ісуса. ¹⁷ Він був зарахований до нас, і прийняв жереб служіння цього. ¹⁸ Але придбав землю за неправедну плату, і коли звалився додолу, розпалось черево його і випали всі нутрощі його. ¹⁹ І це стало відомим усім мешканцям Єрусалиму, тому і поле назване на їх мові Акелдама’, тобто: ‘Поле крові’. ²⁰ Бо написано в книзі Псалмів: ‘Нехай оселя його опустіє, і нехай ніхто не мешкає в ній’; та: ‘А гідність його нехай інший прийме’. ²¹ Отже треба, щоб один з тих, які були з нами весь час, коли з нами перебував і ходив Господь Ісус, ²² починаючи від хрещення Іоаннового до того дня, коли Ісус вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його». ²³ І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, прозваного також Юстом, та Маттія. ²⁴ І, помолившись, казали: «Господи, Ти Серцевидець усіх, покажи з цих двох одного, кого Ти вибрав, ²⁵ прийняти жереб цього служіння і апостольства, від якого Іуда відпав, щоб піти в своє місце». ²⁶ І кинули жереб. І жереб випав на Маттія, і зарахували його до одинадцяти апостолів.

Chapter 2

¹ Коли ж настав день Пƅятидесятниці, всі вони були однодушно разом в одному місці. ² І несподівано зчинився шум з неба, ніби буря раптова зірвалася, та й наповнив весь дім, де вони знаходилися. ³ І зƅявилися їм розділені язики, наче вогненні, і осіли по одному на кожному з них. ⁴ Всі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух їм давав провіщати. ⁵ Перебували ж тоді в Єрусалимі іудеї, люди побожні, з усякого народу під небом. ⁶ А коли зчинився оцей гомін, зібралася юрба людей, і вони дуже дивувалися, бо кожний з них чув, як учні розмовляють їхньою мовою. ⁷ І всі були вражені і дивувались, кажучи один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі оці, що розмовляють? ⁸ Як же кожен з нас чує від них свою мову, в якій народилися? ⁹ Парфƅяни, мідяни та еламіти, мешканці Месопотамії, Іудеї та Кападокії, Понту та Азії, ¹⁰ Фрігії та Памфілії, Єгипту та околиць Лівії, поблизу Кіренеї, захожі з Риму, ¹¹ іудеї та прозеліти, крітяни і аравітяни, — чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі». ¹² І дивувалися всі і, не розуміючи, говорили один одному: «Що це значить?» ¹³ А інші, глузуючи, говорили: «Вони напились солодкого вина». ¹⁴ Петро ж, вставши з одинадцятьма, підвищив свій голос і промовив до них: «Мужі іудейські та мешканці Єрусалиму! Нехай буде це відомо вам, і вислухайте слова мої: ¹⁵ вони не пƅяні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня; ¹⁶ а це те, що провіщав пророк Іоіль: ¹⁷ ‘І буде останніми днями, — говорить Господь, — Я виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші, і дочки ваші, і юнаки ваші будуть бачити видіння, а старшим вашим будуть сни снитися. ¹⁸ І на рабів Моїх і на рабинь Моїх в ті дні Я виллю від Духа Мого, і вони будуть пророкувати. ¹⁹ І покажу чудеса вгорі на небі, і знамення внизу на землі: кров і вогонь і куріння диму. ²⁰ І сонце перетвориться на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний. ²¹ І буде: всякий, хто покличе імƅя Господнє — спасеться. ²² Мужі ізраїльські! Вислухайте ці слова: Ісуса Назарея, Мужа, Якого Бог засвідчив вам силою, чудами і знаменнями, які Бог вчинив через Нього серед вас, як і самі знаєте, ²³ Цього, виданого призначеною радою і передбаченням Божим, ви руками беззаконних розпƅяли і вбили. ²⁴ Та Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті, тому що неможливо було утримати Його. ²⁵ Бо Давид каже про Нього: ‘Я бачив Господа завжди перед собою, Він праворуч мене, щоб я не захитався. ²⁶ Тому серце моє звеселилося, і язик мій зрадів, навіть і тіло моє спочине в надії. ²⁷ Бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси Ти Святому Твоєму побачити тління. ²⁸ Ти дав мені пізнати дорогу життя; Ти сповниш мене радістю перед лицем Твоїм!’ ²⁹ Мужі-браття! Нехай буде дозволено вам сміло сказати про патріарха Давида, який помер і був похований, і гріб його в нас до цього дня. ³⁰ А бувши ж пророком, та знаючи, що Бог клятвою обіцяв йому від плоду стегон його воздвигнути Христа у тілі і посадити на престолі Його; ³¹ передбачивши це, він сказав про воскресіння Христа, що душа Його не залишиться в пеклі, а тіло Його не побачить тління. ³² Цього Ісуса Бог воскресив, чого ми всі свідки. ³³ Отже, Він, будучи вознесений правицею Божою і, прийнявши від Отця обітницю Духа Святого, дарував те, що ви сьогодні бачите і чуєте. ³⁴ Бо Давид не зійшов на небо, але сам говорить: ‘Сказав Господь Господеві моєму: «Сиди праворуч Мене, ³⁵ доки не покладу ворогів Твоїх підніжком для ніг Твоїх»’. ³⁶ Отже, твердо знай весь дім Ізраїлів, що Бог зробив Його Господом і Христом, Цього Ісуса, Якого ви розпƅяли». ³⁷ Почувши це, вони зворушилися серцем, і сказали Петрові й іншим апостолам: «Мужі-браття, що ж нам робити?» ³⁸ Петро відповів їм: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен з вас в імƅя Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і отримаєте дар Святого Духа. ³⁹ Бо вам належить обітниця і для дітей ваших, і всім дальнім, кого тільки покличе Господь, Бог наш». ⁴⁰ І багатьма іншими словами він свідчив і благав їх, говорячи: «Спасайтесь від роду цього лукавого!» ⁴¹ Отже ті, що охоче прийняли слово його, охрестилися. І в той день приєдналося близько трьох тисяч душ. ⁴² І вони постійно перебували у вченні апостолів, і в єднанні, переломленні хліба та в молитвах. ⁴³ І був страх у кожній душі; і багато чудес і знамен чинили апостоли. ⁴⁴ А всі віруючі були разом і мали все спільне. ⁴⁵ І продавали маєтки та майно, і ділили між усіма, по їхній потребі. ⁴⁶ І кожного дня перебували однодушно в храмі і, переломлюючи хліб по домах, приймали їжу з радістю і в простоті серця; ⁴⁷ хвалячи Бога і перебуваючи в любові в усього народу. І Господь щоденно додавав до Церкви тих, що спасалися.

Chapter 3

¹ Петро і Іоанн ішли разом до храму о девƅятій годині на молитву. ² І був чоловік, кривий від утроби матері своєї, якого приносили і садовили щодня при дверях храму, які називались Красними, просити милостині в тих, хто входив у храм. ³ Він, побачивши Петра та Іоанна перед входом у храм, просив у них милостині. ⁴ Петро з Іоанном, пильно глянувши на нього, сказали: «Подивися на нас!» ⁵ І він пильно дивився на них, сподіваючись щось отримати від них. ⁶ Але Петро сказав: «Срібла і золота я не маю, але що маю, те даю тобі: в імƅя Ісуса Христа Назарея, встань і ходи!» ⁷ І, взявши його за праву руку, підвів. І відразу ж зміцнилися ступні його і коліна; ⁸ і, скочивши, став і почав ходити і ввійшов з ними в храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога. ⁹ І весь народ бачив, що він ходить і Бога хвалить. ¹⁰ І пізнали його, що це той, що сидів при Красних дверях храму ради милостині; і сповнилися страхом і подивом з того, що сталось з ним. ¹¹ А тому, що зцілений кривий не відходив від Петра та Іоанна, то весь народ, дивуючись, збігся до них у притвор, що називається Соломоновим. ¹² Коли Петро побачив це, промовив до народу: «Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь з цього? Чого ви дивитесь на нас, ніби ми нашою силою чи побожністю вчинили те, що він ходить? ¹³ Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог батьків наших, прославив Сина Свого Ісуса, Якого ви зрадили та від Якого ви відреклися перед Пілатом, коли він хотів відпустити Його. ¹⁴ Але ви Святого та Праведного відреклися, а домагалися, щоб звільнити вам людиновбивцю. ¹⁵ А Творця життя вбили, але Бог воскресив Його з мертвих, чого ми свідки. ¹⁶ І через віру в імƅя Його, імƅя Його зміцнило цього, котрого ви бачите і знаєте; і віра, яка від Нього, дарувала йому зцілення це перед вами всіма. ¹⁷ А втім, браття, я знаю, що ви, як і начальники ваші, зробили це через невідання. ¹⁸ Бог же, що наперед звістив устами всіх Своїх пророків постраждати Христу, так і здійснив. ¹⁹ Отже, покайтеся і наверніться, щоб стерті були гріхи ваші, ²⁰ щоб настали часи втіхи від лиця Господа, і щоб Він прислав призначеного вам Христа Ісуса, ²¹ Якого небо мусить прийняти, аж до часу відновлення всього, про що Бог говорив устами всіх святих Своїх пророків від віку. ²² Мойсей сказав отцям: ‘Пророка дасть вам Господь, Бог ваш, з братів ваших, як мене; слухайтесь Його в усьому, що говоритиме вам. ²³ І станеться, що кожна душа, яка не послухає Того Пророка, — буде викорінена з народу’. ²⁴ І всі пророки, від Самуїла і після нього, скільки їх говорило, також провістили ці дні. ²⁵ Ви ж сини пророків і завіту, що Бог заповів батькам вашим, говорячи Авраамові: ‘І в нащадкові твоїм благословляться всі народи землі’. ²⁶ Бог, воскресивши Сина Свого Ісуса, послав Його перше до вас, щоб вас благословити, щоб кожен з вас відвернувся від злих своїх учинків».

Chapter 4

¹ Коли вони промовляли до народу, священики, начальники сторожі храму і саддукеї підійшли до них, ² обурені тим, що вони навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих. ³ І наклали руки на них та й віддали їх під варту до ранку, бо вже був вечір. ⁴ Але багато з тих, що слухали слово — увірували, і число людей було близько пƅяти тисяч. ⁵ Наступного дня зібрались в Єрусалимі начальники їх, старійшини і книжники, і первосвященик Анна, і Кайяфа, ⁶ і Іоанн, і Олександр, і інші з роду первосвященицького. ⁷ Поставивши їх посередині, запитали: «Якою силою чи яким імƅям ви зробили це?» ⁸ Тоді Петро, сповнившись Духом Святим, сказав їм: «Правителі народу та старійшини Ізраїлеві! ⁹ Як від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився, ¹⁰ то нехай буде відомо вам усім і всьому народові ізраїльському, що імƅям Ісуса Христа Назарея, Якого ви розпƅяли і Якого Бог воскресив з мертвих, — Ним поставлений він перед вами здоровим. ¹¹ Він камінь, якого ви, будівничі, відкинули, став наріжним каменем, і нема ні в кому іншому спасіння, ¹² бо нема іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам». ¹³ Побачивши сміливість Петра та Іоанна і примітивши, що вони люди некнижні і прості, дивувались, і пізнавали їх, що вони були з Ісусом. ¹⁴ І бачучи зціленого чоловіка, що стояв з ними, не могли нічого сказати проти. ¹⁵ І, звелівши їм вийти з синедріону, вони радились між собою, ¹⁶ говорячи: «Що нам робити з цими людьми? Бо ж усім мешканцям Єрусалиму відомо, що через них сталося явне чудо, і заперечити ми не можемо. ¹⁷ Але, щоб не поширювалося більше в народі, погрозою заборонимо їм, щоб нікому з людей не говорили про це імƅя!» ¹⁸ І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і навчати про імƅя Ісуса. ¹⁹ Але Петро та Іоанн сказали їм у відповідь: «Розсудіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога? ²⁰ Ми не можемо не говорити про те, що бачили і чули». ²¹ А вони, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх, через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося. ²² Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення. ²³ А коли відпустили їх, вони прийшли до своїх і сповістили про те, що говорили їм первосвященики і старійшини. ²⁴ Ті ж, вислухавши, однодушно піднесли голос свій у молитві до Бога і сказали: «Владико Боже, Який створив небо і землю, і море, і все, що в них! ²⁵ Ти сказав Духом Святим через уста Давида, раба Твого, батька нашого: ‘Чого заметушилися язичники, і народи задумують марне? ²⁶ Царі земні повстали, і князі зібрались разом проти Господа і проти Христа Його’. ²⁷ Бо справді зібралися в місті цьому проти Святого Сина Твого Ісуса, Якого Ти помазав, Ірод і Понтій Пілат з язичниками і народом Ізраїльським, ²⁸ щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя. ²⁹ І нині, Господи, поглянь на погрози їхні, і дай рабам Твоїм говорити слово Твоє з сміливістю; ³⁰ тоді, як Ти простягнеш руку Твою на зцілення, і щоб знамення і чуда творились імƅям Святого Сина Твого Ісуса». ³¹ І по молитві їх, місце, де вони були зібрані, захиталось, і всі сповнились Духом Святим, і говорили слово Боже з сміливістю. ³² Більшість віруючих мали одне серце і одну душу, і ніхто нічого з майна не називав своїх, а все у них було спільне. ³³ Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа; і велика благодать була на них усіх. ³⁴ Не було між ними жодного, хто б терпів недостаток, бо всі, хто мав поле чи дім, — продавали і приносили гроші за продане, ³⁵ і клали до ніг апостолів, і давалося кожному за потребами його. ³⁶ Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою, що значить син утіхи, левит, родом з Кіпру, ³⁷ у якого була своя земля, продавши її, приніс гроші і поклав до ніг апостолів.

Chapter 5

¹ Один чоловік, на імƅя Ананій, з Сапфірою, дружиною своєю, продав маєток, ² приховав частину з грошей, з відома дружини своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів. ³ Але Петро сказав: «Ананіє, навіщо ти попустив дияволу вкласти в серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і приховати з ціни за землю? ⁴ Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не володів тим, що одержав від продажу? Навіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові!» ⁵ А коли Ананій почув слова ці, то впав мертвим. І великий жах обгорнув всіх, що це чули. ⁶ Уставши, юнаки взяли його, і винесли та й поховали. ⁷ Години через три після цього, прийшла дружина його, не знаючи, що трапилося. ⁸ І звернувся до неї Петро: «Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?» Вона сказала: «Так, за стільки». ⁹ Петро говорить їй: «Чому це ви змовились спокусити Духа Господнього? Он входять у двері ті, що поховали чоловіка твого, і тебе винесуть». ¹⁰ І вмить вона впала біля ніг його та й померла. І юнаки, увійшовши, знайшли її мертвою; і, винісши, поховали біля її чоловіка. ¹¹ Великий страх обгорнув всю церкву і всіх, що чули про це. ¹² Руками ж апостолів творилося багато знамен і чудес у народі. І всі однодушно перебували в притворі Соломоновому. ¹³ І ніхто сторонній не відважився прилучитися до них, однак народ прославляв їх. ¹⁴ А віруючих все більше й більше приєднувалось до Господа, безліч чоловіків і жінок; ¹⁵ так що виносили хворих на вулиці і клали на постелях та ліжках, щоб коли Петро буде проходити, то щоб хоч тінь його впала на кого з них. ¹⁶ Також до Єрусалиму приходило багато із навколишніх міст, несучи хворих та одержимих нечистими духами, і всі зцілялися. ¹⁷ А первосвященик і всі, що належали до саддукейської єресі, сповнилися заздрістю ¹⁸ і наклали руки свої на апостолів та вкинули їх у народну вƅязницю. ¹⁹ Але ангел Господній вночі відчинив двері вƅязниці, вивів їх і сказав: ²⁰ «Ідіть, і, ставши в храмі, говоріть народові всі ці слова життя». ²¹ Почувши це, вони увійшли вранці в храм і навчали. Але первосвященик і ті, що були з ним, прийшовши, скликали синедріон і всіх старійшин Ізраїля і послали у темницю привести апостолів. ²² Але слуги, прийшовши, не знайшли їх у вƅязниці і, вернувшись, доповіли, говорячи: ²³ «Вƅязницю ми знайшли замкнену з усією пильністю, і сторожа при дверях стояла, але відчинивши, ми не знайшли в ній нікого». ²⁴ Почувши ці слова, первосвященик, начальник сторожі та інші первосвященики не могли зрозуміти, щоб це означало. ²⁵ Тоді хтось прийшов і сповістив: «Ось мужі, яких ви вкинули у темницю, стоять в храмі і навчають народ». ²⁶ Тоді начальник сторожі пішов зі службою і привів їх без насильства, бо боялись народу, щоб не побили їх камінням. ²⁷ І, привівши їх, поставили перед синедріоном. А первосвященик запитав їх: ²⁸ «Чи не рішуче ми заборонили вам учити про це імƅя? А ви переповнили Єрусалим вченням вашим і хочете навести на нас кров Чоловіка Того». ²⁹ Петро ж і апостоли сказали у відповідь: «Богові треба коритися більше, ніж людям. ³⁰ Бог батьків наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві. ³¹ Бог Своєю правицею возніс Його, як Начальника і Спасителя, щоб дати покаяння Ізраїлеві і прощення гріхів. ³² Свідки Йому ми і Дух Святий, Якого Бог дав тим, хто кориться Йому». ³³ Коли ж вони почули це, запалали гнівом і радились убити їх. ³⁴ Тоді встав у синедріоні один фарисей, на імƅя Гамаліїл, учитель Закону, шанований усім народом, і звелів випровадити апостолів на короткий час. ³⁵ А їм сказав: «Мужі Ізраїля! Подумайте добре про людей цих, що ви маєте робити з ними. ³⁶ Бо незадовго перед цим зƅявився Февда, видаючи себе за когось великого, і до нього приєдналось з чотириста чоловік. Але він убитий, а ті, що слухались його, розійшлись і зникли. ³⁷ Після нього, під час перепису, повстав Іуда з Галілеї, і повів за собою багато людей. Але загинув і він, а ті, що слухались його, розсипались. ³⁸ І тепер кажу вам: відступіться від цих людей, залишіть їх! Бо коли це починання і це діло від людей, то розпадеться. ³⁹ А якщо від Бога, то ви не можете зруйнувати його; стережіться, щоб не стати вам і богоборцями. ⁴⁰ Вони послухались його; і, покликавши апостолів, висікли їх, заборонили їм говорити про імƅя Ісуса та й відпустили їх. ⁴¹ Вони ж вийшли з синедріону, радіючи, що удостоїлися прийняти зневагу за імƅя Ісуса. ⁴² І кожного дня в храмі і по домах не переставали вчити і благовіствувати про Ісуса Христа.

Chapter 6

¹ Тими ж днями, як число учнів помножилось, почались нарікання елленістів на євреїв, що їхні вдови ці були занедбані в щоденному роздаванні потреб. ² Тоді дванадцять апостолів скликали громаду учнів і сказали: «Не годиться, щоб ми залишили Слово Боже і прислуговували при столах. ³ Тому, браття, виберіть між собою сім мужів доброї слави, сповнених Духа Святого і мудрості, їх поставимо на це служіння. ⁴ А ми постійно будемо перебувати в молитві та в служінні слову». ⁵ І сподобалось це слово усьому зібранню; і обрали Стефана, мужа сповненого віри та Духа Святого, Филипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена та Миколу антіохійця, наверненого з язичників; ⁶ їх поставили перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки. ⁷ І Слово Боже розповсюджувалося, і число учнів дуже збільшувалось в Єрусалимі; і багато священиків підкорилися вірі. ⁸ А Стефан, сповнений віри та сили, творив великі чудеса і знамення в народі. ⁹ Дехто з так званої синагоги лібертійців і кірінейців з Кілікії і Асії почали сперечатися з Стефаном. ¹⁰ Але не могли протистояти проти мудрості і Духа, Яким він говорив. ¹¹ Тоді вони намовили людей, які казали: «Ми чули, як він говорив зневажливі слова проти Мойсея та проти Бога». ¹² І підбурили народ, старійшин та книжників і, напавши, схопили його і привели в синедріон. ¹³ І поставили фальшивих свідків, які говорили: «Чоловік цей не перестає говорити зневажливі слова на це святе місце і на закон. ¹⁴ Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назарянин зруйнує це місце і змінить звичаї, які передав нам Мойсей». ¹⁵ І всі, що сиділи в синедріоні, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице ангела.

Chapter 7

¹ Тоді первосвященик запитав: «Чи це так?» ² А він сказав: «Мужі-браття та батьки! Послухайте! Бог слави явився отцю нашому Авраамові в Месопотамії, до переселення його в Харан. ³ І сказав йому: ‘Вийди з землі твоєї і від роду твого і йди в землю, яку покажу тобі’. ⁴ Тоді він вийшов з землі Халдейської і оселився в Харані. А звідти, по смерті батька його, Бог переселив його в цю землю, в якій ви тепер живете. ⁵ І не дав йому на ній спадщини, а ні на стопу ноги, але обіцяв дати її у володіння йому і після нього потомству його, хоч був він ще бездітним. ⁶ І Бог сказав йому, що нащадки його будуть перебувати в чужій землі, і будуть поневолені і гноблені років чотириста. ⁷ ‘Але народ, яким вони будуть поневолені, Я буду судити, — сказав Бог, — і після того, вони вийдуть і будуть служити Мені на цім місці’. ⁸ І Він дав йому завіт обрізання. І коли родив Ісаака, то обрізав його восьмого дня. А Ісаак родив Якова, а Яків — дванадцятьох патріархів. ⁹ А патріархи через заздрість продали Йосифа в Єгипет, але Бог був з ним. ¹⁰ І визволив його від усіх страждань, і дав йому ласку та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а той зробив його правителем над Єгиптом і над всім домом своїм. ¹¹ А як прийшов голод на всю землю єгипетську та ханаанську та велика скорбота, то батьки наші не знаходили поживи. ¹² Коли ж Яків почув, що є зерно в Єгипті, послав туди вперше батьків наших. ¹³ А коли вони прийшли вдруге, Йосиф відкрився братам своїм, і Йосифів рід став відомим фараонові. ¹⁴ І Йосиф послав і покликав батька свого Якова і всю родину свою, — сімдесят пƅять душ. ¹⁵ І Яків прийшов в Єгипет; і помер він сам і батьки наші. ¹⁶ І перенесли їх у Сіхем і поклали в гріб, який Авраам купив ціною срібла у синів Еммора Сіхемового. ¹⁷ А коли наближався час обітниці, якою Бог поклявся Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті, ¹⁸ аж поки настав інший цар в Єгипті, який не знав Йосифа. ¹⁹ Він, хитруючи проти народу нашого, пригноблював батьків наших викидати дітей своїх, щоб не лишались живими. ²⁰ У цей час народився Мойсей, і гарний він був перед Богом. Годували його три місяці в домі батька його, ²¹ а коли він був залишений, фараонова дочка взяла його і виховала його собі за сина. ²² І Мойсей був навчений усієї мудрості єгипетської, і був сильний у словах і в ділах. ²³ Коли ж йому сповнилося сорок років, прийшло йому на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих. ²⁴ І, побачивши, що одному з них діється кривда, заступився і відомстив за скривдженого, вбивши єгиптянина. ²⁵ Він думав, що брати його зрозуміють, що Бог рукою його дає їм визволення, але вони не зрозуміли. ²⁶ А наступного дня, як сварились вони, він зƅявився і хотів помирити їх, кажучи: ‘Мужі, ви ж брати, навіщо кривдите один одного?’ ²⁷ Але той, що кривдив ближнього, відіпхнув його, кажучи: ‘Хто поставив тебе начальником і суддею над нами? ²⁸ Чи хочеш убити мене, так як ти вбив учора єгиптянина?’ ²⁹ І втік Мойсей, почувши це, і став приходьком у землі мадіямській, де в нього народились два сини. ³⁰ Коли ж проминуло сорок років, ангел зƅявився йому в пустині біля гори Сінайської, у вогні палаючого куща. ³¹ Мойсей, побачивши це, здивувався видінню, а коли підійшов розглянути, то був до нього голос Господній: ³² ‘Я Бог батьків твоїх, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова!’ Мойсей затремтів і не відважився поглянути. ³³ І Господь сказав йому: ‘Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята! ³⁴ Я бачу пригноблення народу Мого в Єгипті, і чую стогін його, і зійшов визволити його: отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет’. ³⁵ Цього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: ‘Хто зробив тебе начальником і суддею?’ Цього Бог послав начальником і визволителем через ангела, який зƅявився йому в кущі. ³⁶ Оцей вивів їх, учинивши чудеса і знамення в Єгипеті, і на Червоному морі, і протягом сорока років у пустині. ³⁷ Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: ‘Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших, як мене: Його слухайте’. ³⁸ Це той, що був на зборах у пустині з Ангелом, який промовляв до нього на горі Сінай та з батьками нашими, і який прийняв живі слова, щоб передати нам; ³⁹ якому батьки наші не хотіли коритися, але відкинули його і обернулись серцями своїми до Єгипту, ⁴⁰ сказавши Ааронові: ‘Зроби нам богів, які б ішли перед нами, бо не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивів нас з Єгипту’. ⁴¹ І в ті дні вони зробили теля, і принесли жертву ідолові, і веселились перед ділом рук своїх. ⁴² Але Бог відвернувся від них і попустив їх кланятися воїнству небесному, як написано в книзі пророків: ‘Доме Ізраїлів! Чи ви Мені приносили заколене і жертви в пустині сорок років? ⁴³ Ви прийняли намет Молоха і зорю бога вашого Ромфана, зображення, які ви зробили, щоб поклонятися їм; і Я переселю вас далеко за Вавілон’. ⁴⁴ Батьки наші мали скінію свідчення в пустині, як повелів Той, Хто говорив Мойсеєві, щоб він зробив її за зразком, якого він бачив. ⁴⁵ Батьки наші з Ісусом, взявши її, внесли у володіння народів, яких Бог прогнав від батьків наших, аж до днів Давида, ⁴⁶ який знайшов благодать у Бога і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова. ⁴⁷ А Соломон збудував Йому дім. ⁴⁸ Та Всевишній живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк: ⁴⁹ ‘Небо — престол Мій, і земля — підніжка для ніг Моїх; який же дім збудуєте Мені, — говорить Господь, — або яке місце для відпочинку Мого? ⁵⁰ Хіба ж не Моя рука створила все це? ⁵¹ О ви, твердошиї, люди з необрізаним серцем і вухами! Ви завжди противитесь Духові Святому, як батьки ваші, так і ви! ⁵² Кого з пророків не переслідували батьки ваші? Вони ж повбивали тих, які звіщали прихід Праведного, Якого ви тепер стали зрадниками і вбивцями. ⁵³ Ви, що отримали Закон через настанови ангелів і не дотримувались його!» ⁵⁴ Почувши це, вони запалились гнівом у серцях своїх і скреготали зубами на нього. ⁵⁵ А Стефан, сповнений Духа Святого, поглянув на небо і побачив славу Божу й Ісуса, що стояв по правиці Бога, ⁵⁶ сказав: «Ось я бачу небо відкрите, і Сина Людського, що по правиці Бога стоїть». ⁵⁷ Та вони закричали гучним голосом, затуливши вуха свої, кинулись однодушно на нього; ⁵⁸ вивели його за місто і почали побивати його камінням, а свідки поклали одяг свій у ногах юнака, званого Савлом. ⁵⁹ І побивали камінням Стефана, який благав Бога, кажучи: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» ⁶⁰ Упавши ж на коліна, він вигукнув голосно: «Господи, не порахуй їм цього гріха». І, сказавши це, він спочив.

Chapter 8

¹ А Савл схвалював убивство його. І настало того дня велике переслідування Церкви в Єрусалимі; і всі, крім апостолів, розсіялись по Іудеї та Самарії. ² Побожні мужі поховали Стефана, і зчинили великий плач по ньому. ³ А Савл терзав Церкву, вриваючись в доми, виволікав чоловіків і жінок і віддавав їх у вƅязницю. ⁴ Проте ті, що були розсіяні, ходили і проповідували Слово Боже. ⁵ Так Филип прийшов у місто Самарію і проповідував там Христа. ⁶ Народ же уважно слухав, що говорив Филип, бачивши чудеса, які він творив. ⁷ Бо нечисті духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а багато розслаблених та кривих зцілялися. ⁸ І була велика радість у тому місті. ⁹ Був там один чоловік, на імƅя Симон, який перед тим займався ворожбитством, і дивував народ самарійський, видаючи себе за якогось великого. ¹⁰ Його слухали всі, від малого до великого, кажучи: «Цей є велика сила Божа». ¹¹ А слухали його, тому що він довго дивував їх ворожбитством своїм. ¹² Але коли повірили Филипові, який благовістив про Царство Боже й імƅя Ісуса Христа, — охрестилися чоловіки і жінки. ¹³ І Симон також увірував і, охрестившись, перебував з Филипом; і, побачивши чудеса й знамення, які творились, дивувався. ¹⁴ А коли апостоли, котрі були в Єрусалимі, почули, що Самарія прийняла Слово Боже, то послали до них Петра і Іоанна, ¹⁵ які прийшли і помолились за них, щоб вони прийняли Духа Святого, ¹⁶ бо Він ще не сходив ні на кого з них; вони були тільки охрещені в імƅя Господа Ісуса. ¹⁷ Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого. ¹⁸ Коли ж Симон побачив, що через покладання рук апостолів дається Дух Святий, приніс їм гроші ¹⁹ і сказав: «Дайте і мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, отримав Духа Святого». ²⁰ Але Петро сказав йому: «Нехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти думав набути дар Божий за гроші! ²¹ Нема тобі в цім частки, ні долі, бо серце твоє не праве перед Богом. ²² Отже, покайся в цьому гріху твоєму і благай Бога, щоб відпустив Тобі намір серця твого! ²³ Бо бачу тебе повного жовчі гіркої та в путах неправди». ²⁴ А Симон сказав у відповідь: «Моліться за мене до Господа, щоб нічого з того, що ви сказали, не спіткало мене». ²⁵ Вони ж, засвідчивши і звістивши Слово Господнє, повернулися до Єрусалиму і проповідували Євангеліє в багатьох селах Самарії. ²⁶ А Филипові ангел Господній сказав: «Встань і йди на південь, на дорогу, яка з Єрусалиму в Газу спускається, на ту, яка пуста». ²⁷ І він устав і пішов. І ось муж з Ефіопії, євнух, вельможа Кандакії, цариці ефіопської, який завідував усіма скарбами її і який приїжджав в Єрусалим на поклоніння, ²⁸ вертався і, сидячи на колісниці своїй, читав пророка Ісайю. ²⁹ А Дух сказав Филипові: «Підійди і пристань до цієї колісниці». ³⁰ Филип же підбіг і почув, шо він читає пророка Ісайю і спитав: «Чи ти розумієш, що читаєш?» ³¹ А він сказав: «Як же можу розуміти, коли хто не навчить мене?» І попросив Филипа піднятися та сісти з ним. ³² А місце з Писання, яке він читав, було це: «Як вівцю на заколення ведено його, і як ягня перед тим, хто стриже його — безголосе, так і Він не відкрив уст Своїх; ³³ у приниженні Його, суд Його відбувся, а про рід Його, хто розповість? Бо життя Його із землі забирається». ³⁴ І сказав євнух Филипові: «Про кого говорить пророк? Про себе, чи про когось іншого?» ³⁵ А Филип, почавши від цього Писання, благовістив йому про Ісуса. ³⁶ І так, їдучи дорогою, приїхали вони до води. І євнух сказав: «Ось вода, що перешкоджає мені охреститися?» ³⁷ А Филип сказав: «Якщо ти віруєш усім серцем, то можна». А він сказав у відповідь: «Вірую, що Ісус Христос є Син Божий!» ³⁸ І звелів спинити колісницю, і вони обидва увійшли у воду, Филип і євнух, і він охрестив його. ³⁹ А коли вони вийшли з води, Дух Господній підхопив Филипа, і євнух більше не бачив його, і поїхав далі дорогою своєю, радіючи. ⁴⁰ А Филип опинився в Азоті, і, проходячи, проповідував Євангеліє по всіх містах, аж поки прийшов у Кесарію.

Chapter 9

¹ А Савл, ще дихаючи погрозою і вбивством на учнів Господніх, прийшов до первосвященика, ² і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків і жінок, вƅязати і приводити в Єрусалим. ³ І коли він ішов і наближався до Дамаску, раптом осяяло його світло з неба; ⁴ він упав на землю і почув голос, що говорив йому: «Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене?» ⁵ А він сказав: «Хто Ти, Господи?» Господь же каже! «Я — Ісус, Котрого ти переслідуєш. Трудно Тобі йти проти рожна!» ⁶ А він, тремтячи зі страху, запитав: «Господи, що повелиш мені робити?» А Господь йому сказав: «Встань та йди в місто, і буде сказано тобі, що маєш робити!» ⁷ А люди, які йшли з ним, стояли онімілі: бо чули голос, а нікого не бачили. ⁸ Савл підвівся з землі, і хоч мав відкриті очі, нікого не бачив; і повели його за руку, і привели в Дамаск. ⁹ І три дні він не бачив, не їв і не пив. ¹⁰ У Дамаску був один учень, на імƅя Ананій; і Господь сказав йому у видінні: «Ананію!» А він відповів: «Ось я, Господи!» ¹¹ А Господь до нього: «Встань і йди на вулицю, яка зветься Прямою, і запитай в Іудиному домі тарсянина, на імƅя Савл; він тепер молиться. ¹² Я показав йому у видінні мужа, на імƅя Ананій, котрий прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він прозрів». ¹³ Ананій відповів. «Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, як багато зла він учинив святим Твоїм в Єрусалимі. ¹⁴ І тут він має владу від первосвященика вƅязати всіх, хто кличе імƅя Твоє». ¹⁵ Але Господь сказав йому: «Йди, бо він є вибрана посудина Моя, щоб сповіщати імƅя Моє перед народами і царями, і синами Ізраїля. ¹⁶ І Я покажу йому, скільки він має витерпіти за імƅя Моє». ¹⁷ І Ананій пішов і увійшов у дім; і поклавши руки на нього, сказав: «Брате Савле, Господь Ісус, Який явився тобі в дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Духом Святим». ¹⁸ І вмить немов би луска спала з очей його, і він прозрів; і, вставши, охрестився ¹⁹ і, прийнявши їжу, зміцнів. Савл перебув кілька днів з учнями в Дамаску. ²⁰ І відразу почав проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий. ²¹ І всі, що чули, дивувалися і говорили: «Хіба це не той, що в Єрусалимі переслідував тих, які визнавали це імƅя, та й сюди для того прийшов, щоб повƅязати їх і приводити до первосвящеників?» ²² А Савл усе більше і більше зміцнювався і непокоїв іудеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Цей є Христос. ²³ Коли ж проминуло чимало часу, іудеї змовилися убити його. ²⁴ Та їхня змова стала відома Савлові. А вони вартували день і ніч біля воріт, щоб убити його. ²⁵ Але учні вночі спустили його по стіні в корзині. ²⁶ Коли ж Савл прийшов до Єрусалиму, то намагався приєднатися до учнів, та всі боялися його, не вірячи, що він учень. ²⁷ Тоді Варнава взяв його і привів до апостолів і розповів їм, як Савл бачив Господа в дорозі, і що говорив йому, і як в Дамаску він відважно проповідував в імƅя Ісуса. ²⁸ І перебував він з ними в Єрусалимі, входив і виходив і сміливо проповідував в імƅя Господа Ісуса. ²⁹ Він також розмовляв і змагався з елліністами, а вони намагалися вбити його. ³⁰ Коли браття довідались про це, то відправили його в Кесарію і привели в Тарс. ³¹ Церкви ж по всій Іудеї, Галілеї і Самарії мали спокій, зміцнюючись і ходячи в страху Господнім, і, втішаючись від Святого Духа, зростали. ³² І сталося, як Петро обходив усіх, прийшов до святих, які жили в Лідді. ³³ І там він знайшов одного чоловіка, на імƅя Еней, який пролежав у ліжку вісім років, бо був розслаблений. ³⁴ І Петро сказав йому: «Енею, Ісус Христос зціляє тебе; встань з постелі твоєї!» І він вмить встав. ³⁵ І всі мешканці в Лідді і Сароні бачили зцілення Енея і навернулися до Господа. ³⁶ А в Йопії була одна учениця, на імƅя Тавіфа, що в перекладі означає Серна. Вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині. ³⁷ І сталося в ті дні, що вона занедужала і померла. Її обмили і поклали в горниці. ³⁸ Так як Лідда знаходиться близько Йопії, то учні, почувши, що Петро там, послали до нього двох чоловіків просити його, щоб він незабарився прийти до них. ³⁹ І Петро встав і пішов з ними. А коли він прийшов, провели його в горницю, де всі вдовиці оточили його, плачучи і показуючи сорочки і плаття, які Серна пошила для них, коли з ними була. ⁴⁰ Петро вислав усіх і, ставши на коліна, помолився; тоді він звернувся до тіла і сказав: «Тавіфа, встань!» А вона відкрила очі свої і, побачивши Петра, сіла. ⁴¹ Він подав їй руку і підвів її і, покликавши святих і вдовиць, поставив її перед ними живою. ⁴² І це стало відомим по всій Йопії; і багато хто увірував у Господа. ⁴³ І Петро гостював багато днів у Йопії в Симона шкіряника.

Chapter 10

¹ Був один чоловік у Кесарії, на імƅя Корнилій, сотник полку, званого Італійським, ² побожний і богобоязливий з усім домом своїм: творив людям багато милостині і завжди молився Богові. ³ Близько девƅятої години дня, він бачив у видінні ясно ангела Божого, який прийшов до нього і сказав йому: «Корнилію!» ⁴ Він, поглянувши на нього, злякався і сказав: «Що, Господи?» А той відповів йому: «Твої молитви і твої милостині згадалися перед Богом. ⁵ Отже, пошли людей в Йопію і поклич Симона, званого Петром. ⁶ Він гостює в Симона шкіряника, дім якого біля моря. Він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім твій». ⁷ Коли ангел, який говорив з Корнилієм, відійшов, він покликав двох слуг своїх і побожного воїна з тих, які були при ньому, ⁸ і розповів їм все та й послав в Йопію. ⁹ Наступного дня, коли вони ще були в дорозі і наближались до міста, Петро вийшов на покрівлю дому помолитись, о годині шостій. ¹⁰ І він зголоднів і захотів їсти; коли ж йому приготовляли, найшов на нього транс; ¹¹ і бачить він небо відкрите, і якусь посудину, наче велике полотно, привƅязане за чотири кінці, що опускалось на землю і сходить до нього. ¹² У ній знаходились всякі земні чотириногі, і звірі, і плазуни і птахи небесні. ¹³ І був голос до нього: «Встань, Петре, заколи і їж!» ¹⁴ Але Петро сказав: «Ні, Господи, я ніколи не їв нічого скверного та нечистого!» ¹⁵ І голос до нього вдруге: «Що Бог очистив, не вважай того за нечисте». ¹⁶ І це сталося тричі; і посудина знову піднялася на небо. ¹⁷ Коли Петро в збентеженні думав, що мало б означати видіння, яке він бачив, ось посланці від Корнилія, розпитавши про дім Симона, стали перед ворітьми ¹⁸ і, гукнувши, запитали: «Чи Симон, названий Петром, тут гостює?» ¹⁹ Коли Петро роздумував над видінням, Дух сказав йому: «Ось три чоловіки шукають тебе. ²⁰ Встань, зійди і піди з ними, без жодного сумніву, бо Я їх послав». ²¹ Петро зійшов до людей, присланих до нього Корнилієм, і сказав: «Ось я той, кого ви шукаєте. По якій справі ви прийшли?» ²² А вони сказали: «Сотник Корнилій, муж праведний та богобоязливий, про якого добре говорить увесь народ іудейський, був наставлений святим ангелом покликати тебе в дім свій і послухати слово від тебе». ²³ Тоді він покликав і гостинно прийняв їх, а на другий день він устав і пішов з ними; також дехто з братів з Йопії пішли з ним. ²⁴ Наступного дня вони прийшли в Кесарію. А Корнилій чекав їх, покликавши рідню і близьких друзів. ²⁵ Коли ж Петро входив, Корнилій зустрів його, і поклонився, припавши до ніг його. ²⁶ Та Петро підвів його, кажучи: «Встань, бо і я чоловік!» ²⁷ І, розмовляючи з ним, увійшов у дім і знайшов багатьох зібраних, ²⁸ і сказав їм: «Ви знаєте, що іудеєві заборонено знатися або зближатися з іноплемінником, але мені Бог відкрив, щоб я не вважав жодного чоловіка за негідного чи нечистого. ²⁹ Тому я прийшов без вагання, як тільки був покликаний. Тож питаю, для чого ви покликали мене?» ³⁰ А Корнилій сказав: «Четвертого дня аж до цієї години я постився, а о девƅятій годині я молився в своїм домі; і ось, муж став переді мною в блискучій одежі ³¹ і сказав: ‘Корнилію, твоя молитва почута, і милостині твої згадалися перед Богом. ³² Отже, пошли в Йопію і поклич Симона, званого Петром. Він гостює в домі Симона шкіряника біля моря; він прийде і скаже тобі’. ³³ І я негайно по тебе послав, і ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що звелів сказати тобі Господь». ³⁴ А Петро відкрив уста свої і сказав: «Поправді я пізнаю, що ‘Бог не дивиться на особу’, ³⁵ але в кожному народі, хто боїться Його і чинить справедливість, той приємний Йому. ³⁶ Він послав для синів Ізраїля слово, благовіствуючи мир через Ісуса Христа, Який є Господь всіх. ³⁷ Ви знаєте про те, що сталося по всій Іудеї, почавши з Галілеї, після хрещення, яке проповідував Іоанн: ³⁸ про Ісуса з Назарету, як Бог помазав Його Святим Духом і силою, Який ходив, чинячи добро і зціляючи всіх, кого поневолив диявол, бо Бог був з Ним. ³⁹ І ми свідки всього, що Він зробив у країні Іудейській і в Єрусалимі, та вони Його вбили, повісивши на дереві. ⁴⁰ Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому являтися ⁴¹ не всьому народові, а свідкам, вибраним Богом наперед, нам, які їли і пили з Ним по воскресінні з мертвих. ⁴² І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений Богом Суддя живих і мертвих. ⁴³ Про Нього всі пророки свідчать, що всякий віруючий в Нього одержить прощення гріхів іменям Його». ⁴⁴ Коли Петро ще говорив ці слова, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово. ⁴⁵ А віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, дивувалися, що і на поган злився дар Духа Святого, ⁴⁶ бо чули вони, як ті розмовляли мовами і величали Бога. Тоді Петро Сказав: ⁴⁷ «Хто може відмовити хрещення у воді тим, хто прийняв Духа Святого, як і ми?» ⁴⁸ І звелів їм охреститись в імƅя Ісуса Христа. Тоді вони просили його пробути з ними кілька днів.

Chapter 11

¹ Апостоли і брати, які були в Іудеї, почули, що язичники також прийняли Слово Боже. ² І коли Петро прийшов в Єрусалим, то з обрізаних дорікали йому, ³ кажучи: «Ти ходив до необрізаних і їв з ними?» ⁴ Але Петро почав оповідати їм по порядку, кажучи: ⁵ «Я був у місті Йопії і молився, і в натхненні бачив видіння: якась посудина, наче велике полотно, привƅязана за чотири кінці, спускалася з неба і наблизилась аж до мене. ⁶ Заглянувши в неї, я побачив чотириногих земних, звірів, плазунів і птахів небесних. ⁷ І почув я голос, який говорив мені: ‘Встань, Петре, заколи і їж!’ ⁸ Але я сказав: ‘Ні, Господи, бо ніколи нічого скверного та нечистого не входило в уста мої!’ ⁹ А голос відповів мені вдруге з неба: ‘Що Бог очистив, не вважай того за нечисте’. ¹⁰ І це було тричі, і знов все піднялось на небо. ¹¹ І ось, в ту саму мить три чоловіки, що були послані до мене з Кесарії, стали перед домом, де я був. ¹² І Дух сказав мені йти з ними без всякого сумніву. І цих шість братів також пішли зі мною, і ми ввійшли в дім того чоловіка. ¹³ А він розповів нам, як він бачив ангела в домі своїм, який став і сказав йому: ‘Пошли в Йопію людей і поклич Симона, званого Петром; ¹⁴ він скаже тобі слова, якими спасешся ти в весь дім твій’. ¹⁵ І коли я почав говорити, Дух Святий зійшов на них, як і на нас спочатку. ¹⁶ І я згадав слово Господнє, як Він сказав: ‘Іоанн хрестив водою, ви ж будете охрещені Духом Святим’. ¹⁷ Отже, коли Бог дав їм такий дар, як і нам, котрі повірили в Господа Ісуса Христа, то хто я, щоб міг заперечити Богові?» ¹⁸ Почувши це, вони заспокоїлись і прославили Бога, говорячи: «Видно і язичникам Бог дав покаяння на життя!» ¹⁹ А ті, що були розсіяні через переслідування, яке сталося в звƅязку з Стефаном, прийшли аж до Фінікії, Кіпру й Антіохії, не проповідуючи слова нікому, крім іудеїв. ²⁰ Але були між ними деякі мужі з Кіпру і Кірінеї, які прийшли в Антіохію, і вони промовляли до греків, проповідуючи Господа Ісуса. ²¹ І рука Господня була з ними, і велике число увірувало і навернулося до Господа. ²² І звістка про них дійшла до Церкви в Єрусалимі, і вони послали в Антіохію Варнаву. ²³ Коли ж він прийшов і побачив благодать Божу, то зрадів і наставляв усіх, щоб щирим серцем трималися Господа. ²⁴ Бо він був муж добрий, сповнений Духа Святого і віри; і багато народу приєдналося до Господа. ²⁵ Потім Варнава пішов у Тарс шукати Савла. І, знайшовши його, привів в Антіохію. ²⁶ І цілий рік вони збиралися в церкві і навчали багато народу. І учні в Антіохії стали вперше називатися християнами. ²⁷ В ті дні прийшли пророки з Єрусалиму в Антіохію. ²⁸ І один з них, на імƅя Агав, встав і звістив через Духа, що буде великий голод по всьому світу, який був у дні кесаря Клавдія. ²⁹ Тоді учні ухвалили, щоб кожний з свого достатку послав допомогу братам, які живуть в Іудеї. ³⁰ Що і зробили, пославши зібране до пресвітерів через Варнаву і Савла.

Chapter 12

¹ В той час Ірод підняв руки на декотрих з Церкви, щоб переслідувати їх. ² І мечем убив Якова, брата Іоаннового. ³ Побачивши, що це подобається іудеям, він узяв і Петра. Тоді були дні опрісноків. ⁴ І, схопивши його, посадив у вƅязницю і передав чотирьом четвіркам воїнів стерегти його, маючи на увазі після Пасхи вивести його до народу. ⁵ Петра стерегли у вƅязниці, а Церква ревно молилася за нього Богові. ⁶ Коли ж Ірод хотів вивести його, Петро спав у ту ніч між двома воїнами, закутий двома ланцюгами, і сторожа перед дверима стерегла вƅязницю. ⁷ І ось ангел Господній став перед ним, і світло осяяло вƅязницю. І, торкнувши Петра в бік, він збудив його і сказав: «Скоріш вставай!» І ланцюги спали з рук його. ⁸ Ангел сказав йому: «Підпережись і взуйся». І він зробив так. Потім говорить йому: «Одягни одежу твою і йди за мною!» ⁹ Він вийшов і пішов услід за ним, незнаючи, що роблене ангелом було в дійсності, бо думав, що бачить видіння. ¹⁰ Минувши першу і другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, яка вела в місто, а вона сама відчинилася їм; вони вийшли і пройшли одну вулицю, і раптом ангела не стало з ним. ¹¹ Коли Петро опамƅятався, то сказав: «Тепер я справді знаю, що Господь послав ангела Свого і вирвав мене з руки Ірода та від усього, чого сподівався народ іудейський». ¹² А, зміркувавши, він прийшов до дому Марії, матері Іоанна, званого Марком, де багато віруючих зібралося і молилося. ¹³ Коли ж Петро постукав у хвіртку брами, вийшла відчинити служниця, на імƅя Рода. ¹⁴ І, пізнавши голос Петра, вона від радості не відчинила хвіртки, а вбігла і сказала, що Петро стоїть під дверима. ¹⁵ А ті сказали їй: «Чи ти при розумі?» Але вона запевняла, що так і є. Та вони говорили: «Це ангел його». ¹⁶ А Петро і далі стукав; коли ж відчинили йому, то побачили його і здивувалися. ¹⁷ Він же, кивнувши їм рукою, щоб мовчали, розповів їм, як Господь вивів його з вƅязниці. І сказав: «Сповістіть про це Якова і братів». І вийшов та й пішов у інше місце. ¹⁸ Коли ж настав день, сталася велика тривога між воїнами з того, що сталося з Петром. ¹⁹ Ірод же, пошукавши його і, не знайшовши, засудив сторожу і велів покарати їх смертю. Потім він відправився з Іудеї в Кесарію і там перебував. ²⁰ Ірод був розгніваний на мешканців Тиру і Сидону. І вони, змовившись, прийшли до нього і, схиливши на свій бік Власта, управляючого царським домом, просили миру, бо їхня країна годувалася з царських земель. ²¹ В призначений день Ірод одягнувся в царську одежу і сів на троні та й промовляв до них, ²² а народ вигукував: «Це голос Божий, а не людський!» ²³ Та раптом ангел Господній уразив Ірода за те, що він не віддав слави Богові; і він помер, бо зƅїли його черви. ²⁴ А Слово Боже росло і поширювалося. ²⁵ А Варнава і Савл повернулися з Єрусалима (в Антіохію), виконавши доручене їм, узявши з собою Іоанна, званого Марком.

Chapter 13

¹ В Антіохії, в тамошній церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава, Симеон, званий Нігер, Луцій з Кірінеї, Манаїл, вихований з Іродом тетрархом і Савл. ² Коли вони служили Господеві і постили, Дух Святий сказав: ‘Відділіть Мені Варнаву і Савла на діло, на яке Я покликав їх’. ³ Тоді вони, попостивши, помолились, поклали руки на них і відпустили. ⁴ Вони ж, бувши послані Духом Святим, прийшли в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру. ⁵ І коли вони були в Саламіні, то звіщали Слово Боже в синагогах іудейських. А Іоанн був з ними для послуг. ⁶ А коли перейшли весь острів, аж до Пафи, то знайшли одного ворожбита, лжепророка, іудеянина, на імƅя Варісуса. ⁷ Він був при консулі Сергії Павлі, чоловіку розумним. Той покликав Варнаву і Савла, бажаючи почути Слово Боже. ⁸ А Еліма ворожбит (так в перекладі імƅя його) противився їм і намагався відвернути проконсула від віри. ⁹ Але Савл, він же і Павло, сповнившись Духом Святим, поглянув на нього, ¹⁰ і сказав: «О ти, сповнений всякого лукавства і всякого зла, син диявола, ворог всякої праведності! Чи перестанеш ти збивати з прямих доріг Господніх? ¹¹ І зараз ось рука Господня на тобі: ти станеш сліпим і не побачиш сонця до часу!» І зараз же обняв його морок і темрява, і він, тиняючись, шукав поводиря. ¹² Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував і дивувався вченню Господньому. ¹³ А Павло і ті, що були з ним, відпливли від Пафа і прибули в Пергію в Памфілії. А Іоанн відлучився від них і повернувся в Єрусалим. ¹⁴ Вони ж, пішовши з Пергії, прийшли в Антіохію в Пісідії. У суботу вони зайшли в синагогу і посідали. ¹⁵ Після читання Закону і Пророків, начальники синагоги послали до них, сказати: «Мужі-браття, якщо маєте слово повчання до народу, то скажіть!» ¹⁶ Павло встав і, давши знак рукою, сказав: «Мужі ізраїльські і всі, що боїтесь Бога, послухайте: ¹⁷ Бог народу цього вибрав батьків наших, і підніс цей народ в часи перебування в землі єгипетській, і рукою сильною вивів їх з неї, ¹⁸ і близько сорока років годував їх у пустині. ¹⁹ А, знищивши сім народів у землі ханаанській, розділив їм у спадщину землю їхню. ²⁰ І після цього, близько чотирьохсот пƅятдесяти років давав їм суддів, аж до пророка Самуїла; ²¹ а потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніаміна, який царював сорок років. ²² А, усунувши його, поставив їм Давида бути царем, про якого теж засвідчив, кажучи: ‘Я знайшов мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єсеєвого, який буде виконувати всю волю Мою’. ²³ З його потомства Бог, згідно обітниці, дав Ізраїлеві Спасителя, Ісуса, ²⁴ перед приходом Якого Іоанн перше проповідував хрещення на покаяння всьому народові ізраїльському. ²⁵ А коли Іоанн завершив своє діло, він говорив: ‘Я не Той, за кого мене вважаєте. Але ось за мною іде Той, Якому я недостойний розвƅязати взуття на ногах’. ²⁶ Мужі-браття, сини роду Авраамового, і ті з вами, що бояться Бога, вам послане слово спасіння цього. ²⁷ Бо мешканці Єрусалиму і їхні начальники, не пізнавши Його і осудивши Його, здійснили слова пророчі, які читаються кожного суботнього дня. ²⁸ І хоч вони не знайшли ніякої провини, гідної смерті, однак просили Пілата вбити Його. ²⁹ Коли ж сповнилося все написане про Нього, то зняли з дерева і поклали Його в гроб. ³⁰ Але Бог воскресив Його з мертвих; ³¹ і багато днів Він являвся тим, які вийшли з Ним з Галілеї в Єрусалим і які нині є свідками Його перед людьми. ³² І ми благовістимо вам, що обітницю, дану нашим батькам, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Ісуса, ³³ як написано в другім псалмі: ‘Ти Мій Син, — нині Я родив Тебе’. ³⁴ А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не вернеться в тління, про це сказав так: ‘Я дам вам незмінні милості, що були обіцяні вірно Давиду’. ³⁵ Тому й в іншому місці говорить: ‘Не даси Святому Твоєму побачити тління’. ³⁶ Бо Давид, що часу свого послужив волі Божій, спочив, і приєднався до батьків своїх, і побачив тління. ³⁷ Але Той, Якого Бог воскресив з мертвих, не побачив тління. ³⁸ Тож нехай буде відоме вам, мужі-браття, що заради Нього звіщається вам прощення гріхів. ³⁹ І у всьому, в чому ви не могли оправдатися Законом Мойсея, виправдується Ним кожний віруючий. ⁴⁰ Отже, стережіться, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків: ⁴¹ ‘Дивіться, зневажники, подивуйтеся та зникніть, бо Я творю діло в дні ваші, діло, в яке ви не повірили б, коли б хто і розповів вам’». ⁴² Коли ж вони виходили з синагоги, то просили їх, щоб на другу суботу говорили їм ті самі слова. ⁴³ Коли ж присутні розходилися, то багато з іудеїв і побожних навернених з язичників пішло за Павлом і Варнавою; вони ж розмовляли з ними і переконували їх перебувати в благодаті Божій. ⁴⁴ А в наступну суботу, майже все місто зібралось слухати Слово Боже. ⁴⁵ Коли ж іудеї побачили народ, сповнились заздрістю і почали суперечити словам Павла та богозневажати. ⁴⁶ Тоді Павло і Варнава сміливо сказали: «Вам першим належало проповідувати Слово Боже, та коли ви Його відкидаєте і вважаєте самі себе недостойними життя вічного, то ось ми звертаємось до язичників. ⁴⁷ Бо так Господь заповів нам: ‘Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землі’». ⁴⁸ А язичники, почувши це, раділи і прославляли Слово Господнє. І всі, що були призначені на життя вічне, увірували. ⁴⁹ І Слово Господнє поширювалось по всій країні. ⁵⁰ А іудеї підбурили побожних і поважних жінок та значних у місті, і вчинили переслідування на Павла і Варнаву та вигнали їх з своєї околиці. ⁵¹ Вони ж обтрусили порох з ніг своїх на них і пішли в Іконію. ⁵² А учні сповнялися радістю і Духа Святого.

Chapter 14

¹ І сталося, що в Іконії вони ввійшли разом у синагогу іудейську і говорили так, що багато з іудеїв і еллінів увірували. ² А невіручі іудеї підбурили і розлютили душі язичників на братів. ³ Однак вони пробули там досить часу, сміливо говорячи про Господа, Який засвідчив слово благодаті Своєї, чинивши знамення і чудеса руками їхніми. ⁴ Але в місті народ поділився: одні були на стороні іудеїв, а інші на стороні апостолів. ⁵ Коли кинулися язичники і іудеї, зі своїми старійшинами, щоб зневажити і побити їх камінням, ⁶ вони, довідавшись, відійшли в міста Лікаонії: Лістру і Дервію та в їхні околиці. ⁷ І там благовістили. ⁸ А в Лістрі сидів один чоловік слабий на ноги, кривий від утроби матері своєї, і ніколи не ходив. ⁹ Він слухав, що Павло говорив, який глянувши на нього і, побачивши, що він має віру бути зціленим, ¹⁰ сказав сильним голосом: «Тобі кажу в імƅя Господа Ісуса Христа: Встань прямо на ноги твої!» І він відразу скочив і почав ходити. ¹¹ А люди, побачивши, що зробив Павло, піднесли голос свій, гукаючи по-лікаонському: «Боги в подобі людській зійшли до нас!» ¹² І Варнаву вони назвали Зевсом, а Павла — Гермесом, бо він передував у слові. ¹³ А жрець Зевса, якого храм був перед містом, привів биків з вінками до воріт, і з народом хотів приносити жертву. ¹⁴ Та коли апостоли Варнава і Павло почули про це, то роздерли одежу свою, кинулись між народ та й закричали: ¹⁵ «Мужі, що це ви робите? Ми ж такі самі люди, як і ви; і благовістимо вам, щоб ви навернулись від цих марнот до Бога Живого, Який створив небо і землю, і море, і все, що в них; ¹⁶ Який у минулих поколіннях попустив усім народам ходити своїми дорогами. ¹⁷ Хоч і не переставав свідчити про Себе благодіянням, подаючи нам з неба дощі і врожайні часи, та сповнюючи їжею та радощами серця наші». ¹⁸ І, говорячи це, ледве переконали народ не приносити їм жертви. ¹⁹ Але прийшли туди іудеї з Антіохії і Іконії і, підбуривши народ, побили Павла камінням, і виволокли геть за місто, думаючи, що він помер. ²⁰ Та коли учні зібрались біля нього, він встав і повернувся в місто. А наступного дня він пішов з Варнавою в Дервію. ²¹ Проповідавши Євангеліє цьому місту і придбавши багато учнів, вони вернулись в Лістру, в Іконію й Антіохію, ²² зміцнюючи душі учнів, вмовляючи їх перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже. ²³ Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолились з постом і передали їх Господеві, в Якого увірували. ²⁴ І, перейшовши Пісідію, прийшли в Памфілію. ²⁵ І, проповідавши слово Господнє в Пергії, вони пішли в Атталію, ²⁶ а звідти відпливли в Антіохію, звідки були віддані благодаті Божій на діло, яке й виконали. ²⁷ Прибувши, вони скликали церкву і розповіли все, що Бог зробив з ними, і як Він відкрив двері віри язичникам. ²⁸ І пробули вони довший час з учнями.

Chapter 15

¹ І прийшли деякі з Іудеї та навчали братів: «Якщо не обріжетесь за звичаєм Мойсеєвим, то не можете спастися». ² Коли ж виникла незгода й чимала дискусія Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павло і Варнава, та дехто інший з них, пішли в цій справі до апостолів і пресвітерів у Єрусалим. ³ Тож вони, послані церквою, проходили через Фінікію і Самарію, розповідаючи про навернення язичників. І робили велику радість усім браттям. ⁴ А коли вони прийшли в Єрусалим, то були прийняті церквою, апостолами та пресвітерами, і розповіли про все, що Бог зробив з ними і як відкрив двері віри язичникам. ⁵ Але деякі віруючі, які перед наверненням належали до фарисеїв, встали і сказали: «Треба обрізувати їх та наказати їм, щоб зберігали Закон Мойсеїв». ⁶ Апостоли та пресвітери зібралися, щоб розглянути цю справу. ⁷ Після тривалого обговорення, Петро встав і сказав їм: «Мужі-браття, ви знаєте, що від днів перших Бог вибрав мене між нами, щоб через мої уста язичники почули слово Євангелії і увірували. ⁸ І Серцевідець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам; ⁹ і не поклав ніякої різниці між нами і ними, очистивши серця їхні вірою. ¹⁰ Отож, чого тепер спокутуєте Бога, щоб покласти ярмо на шию учням, яке ні батьки наші, ні ми не змогли понести? ¹¹ Але ми віримо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони». ¹² І все зібрання замовкло; і слухали Варнаву та Павла, які розповідали про знамення і чудеса, зроблені Богом між язичниками через них. ¹³ Коли ж вони замовкли, озвався Яків, кажучи: «Мужі-браття, послухайте мене. ¹⁴ Симон розповів, як перше Бог зглянувся на язичників, щоб вибрати з них людей для себе. ¹⁵ І з цим згідні слова пророків, як і написано: ¹⁶ ‘Після цього Я знов вернуся і відбудую занепаду скінію Давида, і відбудую знову руїни її, і наново поставлю її, ¹⁷ щоб шукали Господа інші люди, і всі народи, серед яких звіститься імƅя Моє, говорить Господь, Який чинить все це. ¹⁸ Відомі Богові від віку всі діла Його’. ¹⁹ Тому я думаю, що не треба утрудняти язичників, які навертаються до Бога, ²⁰ але написати їм, щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, від блуду, від задушеного та крові. ²¹ Бо ж закон Мойсеїв з давніх давен в кожному місті проповідується і читається по синагогах кожної суботи». ²² Тоді апостоли і пресвітери з усією церквою постановили вибрати із свого середовища мужів і послати їх в Антіохію з Павлом і Варнавою, а саме: Іуду, званого Варсавою, і Силу, провідних мужів між братами, ²³ написавши і вручивши їм таке: «Апостоли і пресвітери, і брати, — братам з язичників в Антіохії, Сірії і Кілікії: радуватися! ²⁴ Так як ми чули, що деякі, що вийшли від нас, збентежили вас своїми словами і захитали душі ваші, кажучи, що ви мусите обрізуватись і дотримувати Закон, чого ми їм не доручали, ²⁵ то ми, зібравшись, однодушно розсудили послати до вас вибраних мужів, з улюбленими нашими Варнавою і Павлом, ²⁶ людьми, які душі свої віддали за імƅя Господа нашого Ісуса Христа. ²⁷ Отже, ми послали Іуду та Силу, які пояснять вам те саме і словами. ²⁸ Бо бажано Духу Святому і нам не накладати на вас ніякого тягаря, крім цього необхідного: ²⁹ утримуватися від ідоложертівного, від крові, і задушенини та від блуду. Додержуючись цього, зробите добре. Будьте здорові!» ³⁰ Посланці ж прийшли в Антіохію і, зібравши народ, вручили листа. ³¹ Вони ж, прочитавши, зраділи повчанню. ³² А Іуда і Сила, бувши самі пророками, підбадьорювали братів щедрими словами і зміцнювали їх. ³³ Пробувши там якийсь час, вони були відпущені братами з миром до апостолів. ³⁴ Але Сила захотів залишитися там, а Іуда повернувся до Єрусалима. ³⁵ Павло з Варнавою залишилися в Антіохї, навчали та благовістили Слово Господнє разом з багатьма іншими. ³⁶ По кількох днях Павло сказав Варнаві: «Ходімо знов і відвідаємо наших братів у кожному місті, де ми звіщали Слово Господнє, як вони живуть. ³⁷ Варнава хотів узяти з собою Іоанна, званого Марком. ³⁸ Але Павло вважав краще не брати з собою того, хто відлучився від них у Памфілії і не пішов з ними на діло, на яке їх послали. ³⁹ І виникла незгода, й розлучились вони між собою; Варнава взяв Марка з собою і відплив до Кіпру. ⁴⁰ А Павло вибрав Силу і пішов, будучи доручений братами благодаті Божій. ⁴¹ І переходив через Сірію і Кілікію, зміцнюючи церкви.

Chapter 16

¹ І прийшов він в Дервію і Лістру. А був там один учень, на імƅя Тимофій, якого мати була іудеянка, що увірувала, а батько геллін. ² Про нього добре свідчили брати, які були в Лістрі та Іконії. ³ Павло захотів взяти його з собою; і, взявши, обрізав його заради іудеїв, які були в тих місцях, бо всі знали, що батько його Геллін. ⁴ Проходячи по містах, вони передавали вірним додержуватися постанов, які ухвалили апостоли і пресвітери в Єрусалимі. ⁵ А церкви зміцнювалися у вірі і зростали числом щодня. ⁶ А коли вони пройшли Фригію і Галатію, Дух Святий не звелів їм проповідувати слово в Асії. ⁷ Дійшовши ж до Місії, поривалися йти у Віфінію, але Дух не допустив їх. ⁸ І проминувши Місію, вони прийшли в Троаду. ⁹ І було Павлові вночі видіння: якийсь чоловік з Македонії стояв перед ним і благав його, кажучи: «Прийди в Македонію і допоможи нам». ¹⁰ Після цього видіння, ми вирішили іти в Македонію, зрозумівши, що це Господь кличе нас благовістити їм. ¹¹ Тож відпливши з Троади, ми прибули в Самофракію, а другого дня в Неаполь, ¹² а звідти в Филипи: це перше місто в тій частині Македонії; і ми пробули в цьому місті кілька днів. ¹³ А в суботній день ми вийшли за місто над річку, де за звичаєм, було місце молитви; і сівши, розмовляли з зібраними там жінками. ¹⁴ І одна жінка, на імƅя Лідія, що торгувала кармазином, з міста Тіятір, яка шанувала Бога, слухала нас, а Господь відкрив їй серце слухати уважно те, що говорив Павло. ¹⁵ І коли вона охрестилась і родина її, то просила нас, кажучи: «Якщо ви признали мене вірною Господеві, то зайдіть в дім мій і живіть у мене». І переконала нас. ¹⁶ Сталося ж, як ми йшли на місце молитви, нас зустріла одна служниця, що мала духа віщунського, і ворожбитством давала великий прибуток господарям своїм. ¹⁷ Вона, йдучи слідом за Павлом і за нами, кричала, кажучи: «Ці люди — раби Всевишнього Бога, які звіщають вам дорогу спасіння!» ¹⁸ І це вона робила багато днів. Тоді Павло обурився і, обернувшись, сказав духові: «Наказую тобі в імƅя Ісуса Христа, — вийди з неї!» І в ту ж мить дух вийшов. ¹⁹ Коли господарі її побачили, що надія на їх прибуток пропала, схопили Павла і Силу і потягли їх на майдан до старійшин. ²⁰ І коли привели їх до старійшин, то сказали: «Ці люди, іудеї, бунтують наше місто, ²¹ і навчають звичаїв, які не годиться нам, римлянам, приймати, ані виконувати». ²² Народ же повстав проти них, а начальники здерли одяг з них і наказали бити їх різками. ²³ І, завдавши їм багато ударів, вкинули їх у вƅязницю, наказавши вƅязничному сторожеві пильно стерегти їх. ²⁴ Він же, одержавши такий наказ, вкинув їх у внутрішню вƅязницю, а ноги їх забив у колоду. ²⁵ Опівночі Павло і Сила молились і співали хвалу Богові, а вƅязні слухали їх. ²⁶ Раптом стався великий землетрус, так що основа вƅязниці захиталась, повідчинялись всі двері вƅязничні, і кайдани з усіх поспадали. ²⁷ А коли вƅязничний сторож прокинувся від сну і побачив, що двері вƅязниці відчинені, то вихопив меч і хотів убити себе, бо думав, що вƅязні повтікали. ²⁸ Але Павло скрикнув сильним голосом, кажучи: «Не роби собі ніякого зла, бо ми всі тут!» ²⁹ А він, попросивши світла, вбіг і в тремтінні припав до Павла і Сили; ³⁰ і вивів їх звідти і сказав: «Добродії, що робити мені, щоб спастися?» ³¹ Вони ж сказали: «Віруй у Господа Ісуса Христа, і спасешся ти і дім твій!» ³² І проповідували йому слово Господнє, і всім, хто був у домі його. ³³ Вƅязничний сторож узяв їх тієї ж години ночі, обмив їхні рани і негайно охрестився він сам і всі домашні його. ³⁴ І привів їх у дім свій, запропонував їм їжу, і дуже радів з усім домом своїм, що увірував у Бога. ³⁵ Коли ж настав день, то начальники прислали слуг сказати: «Відпусти тих людей». ³⁶ Вƅязничний сторож сказав це Павлові: «Начальники прислали, щоб відпустити вас. Отже, виходьте і йдіть собі з миром!» ³⁷ Але Павло сказав їм: «Нас, римських громадян, без суду прилюдно били і вкинули у вƅязницю, а тепер таємно випускаєте нас? Ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!» ³⁸ І слуги донесли ці слова начальникам, а ті налякалися, коли почули, що вони римляни; ³⁹ і прийшли, і перепросили їх та, вивівши, благали йти з міста. ⁴⁰ Вийшовши з вƅязниці, Павло і Сила повернулися до Лідії, і побачившись з братами, повчали їх та й пішли.

Chapter 17

¹ Перейшовши Амфіполь і Аполлонію, вони прийшли до Солуня, де була іудейська синагога. ² Павло, за звичаєм своїм, пішов до них і три суботи навчав їх з Писання, ³ відкриваючи і вияснюючи, що належало Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що «Цей Ісус, Якого я вам проповідую, є Христос!» ⁴ І декотрі з них увірували і приєднались до Павла і Сили, як із побожних гелленів велике число, так і чимало із знатних жінок. ⁵ А іудеї, які не увірували, запалившись заздрістю і назбиравши деяких злих людей на майдані, зібрались юрбою та й бунтували місто; і напали на дім Ясона та й намагалися вивести їх до народу. ⁶ І не знайшовши їх, потягли Ясона і декотрих братів до міських начальників, викрикуючи: «Ці світ збаламутили, вони прийшли і сюди, ⁷ а Ясон прийняв їх; і всі вони діють проти наказів кесаря, кажучи, що є інший цар, Ісус!» ⁸ Народ і начальники міста, які слухали це, стривожилися. ⁹ Та отримавши запевнення від Ясона й інших, відпустили їх. ¹⁰ І брати негайно вночі відіслали Павла і Силу у Верію. Прийшовши туди, вони увійшли в синагогу Іудейську. ¹¹ Вірійці були розсудливіші солунян: вони прийняли слово зі щирістю, досліджуючи Писання щоденно, чи точно це так. ¹² І багато з них увірувало; також чимало з геллінських поважних жінок і багато чоловіків. ¹³ Та коли солунянські іудеї довідалися, що Слово Боже було проповідуване Павлом у Верії, то прийшли і туди, і там підбурювали та бунтували народ. ¹⁴ Тоді брати негайно відпустили Павла, який ішов немов би до моря, а Сила і Тимофій залишилися там. ¹⁵ А ті, що супроводжували Павла, провели його аж до Афін. А самі вернулись до Верії з проханням до Сили і Тимофія, щоб вони негайно прибули до нього. ¹⁶ Чекаючи їх в Афінах, Павло обурився, побачивши це місто повне ідолів. ¹⁷ І розмовляв він у синагозі з іудеями і тими, які шанують Бога і кого він зустрічав щоденно на майдані. ¹⁸ Дехто з філософів епікурейців та стоїків сперечався з ним; і одні говорили: «Що хоче сказати цей пустомов?» А інші: «Здається, що він проповідує чужих богів». Бо він звіщав їм про Ісуса і воскресіння. ¹⁹ І, взявши його, привели в ареопаг та й сказали: «Чи можемо знати, що це за нове вчення, яке ти проповідуєш? ²⁰ Бо щось дивовижне вкладаєш ти в наші вуха. Тому хочемо знати, що це таке?» ²¹ Афіняни ж та захожі чужинці ні в чому так охоче не проводили час, як говорити або слухати про щось нове. ²² А Павло став посередині ареопагу і сказав: «Мужі-афіняни, зі всього я бачу, що ви є особливо побожні! ²³ Так, проходячи і оглядаючи святині ваші, я знайшов і жертовник, на якому написано: ‘Невідомому Богові’. Саме Цього, Котрого ви, не знаючи шануєте, Того я проповідую вам. ²⁴ Бог, Який створив світ і все, що в ньому; будучи Господом неба і землі, Він живе не в храмах рукотворних; ²⁵ і не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь маючи потребу, тому що Сам дає всьому життя і дихання і все. ²⁶ З однієї крові Він створив весь рід людський для життя по всій землі, призначивши їм наперед часи і межі їхнього проживання. ²⁷ Щоб вони шукали Бога чи не відчують Його і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас; ²⁸ бо Ним ми живемо, рухаємось і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: ‘Ми Його і рід’. ²⁹ Отож, бувши родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ від мистецтва та домисла людського. ³⁰ Та залишаючи часи невідання, Бог тепер наказує всім людям всюди покаятися; ³¹ бо Він призначив день, в який буде судити увесь світ справедливо, через Мужа, Якого наперед призначив, давши всім запевнення, воскресивши Його з мертвих». ³² Як почули вони про воскресіння мертвих, то одні стали насміхатися, а інші казали: «Послухаєм тебе про це іншим разом!» ³³ І так Павло вийшов від них. ³⁴ А деякі мужі пристали до нього й увірували; серед них був Діонісій, Ареопагіт, і жінка, на імƅя Дамара, та інші з ними.

Chapter 18

¹ Після цього Павло, залишивши Афіни, прийшов у Корінф. ² І знайшов одного іудея, на імƅя Акілу, родом з Понту, який прибув недавно з Італії, з жінкою своєю Пріскіллою, тому що Клавдій наказав усім євреям покинути Рим. І прийшов до них. ³ І, за однорідністю ремесла, залишився у них і працював; а ремеслом їхнім було робити намети. ⁴ А щосуботи говорив у синагозі, переконуючи іудеїв і гелленів. ⁵ Коли ж Сила і Тимофій прийшли з Македонії, Павло, спонукуваний Духом, свідчив іудеям, що Ісус є Христос. ⁶ Як вони противились та богозневажали, він обтрусив одежу свою і сказав їм: «Кров ваша — на голови ваші! Я чистий! Віднині іду до язичників!» ⁷ І пішов звідти, і прийшов до одного, на імƅя Іуста, який шанував Бога, дім якого був біля синагоги. ⁸ А Крисп, начальник синагоги, увірував у Господа з усім домом своїм. І багато корінфян, почувши, увірували і охрестилися. ⁹ А Господь сказав Павлові в нічнім видінні: «Не бійся, але говори і не мовчи; ¹⁰ Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато людей у місті цьому». ¹¹ І він зостався там рік і шість місяців, навчаючи їх Слова Божого. ¹² А коли Галліон був проконсулом в Ахаії, іудеї однодушно повстали проти Павла і привели його до суду, ¹³ кажучи: «Він наставляє людей шанувати Бога не за Законом». ¹⁴ Коли ж Павло хотів говорити, Галліон сказав іудеям: «Іудеї, коли б сталася яка кривда або злий вчинок, то я вислухав би вас справедливо, ¹⁵ але, коли йде суперечка про вчення, імена та про Закон ваш, то розберіться самі, — я суддею цього бути не хочу». ¹⁶ І вигнав їх із суду. ¹⁷ Тоді всі схопили Сосфена, начальника синагоги, і били його перед судом. Галліон же зовсім не турбувався про те. ¹⁸ Павло, пробувши ще чимало днів, попрощався з братами і відплив у Сірію, а з ним Пріскілла і Акіла; і обстригши голову в Кенхреях, згідно обітниці. ¹⁹ Прибувши в Ефес, залишив їх там, а сам пішов у синагогу переконувати Іудеїв. ²⁰ Коли ж вони просили його залишатися з ними довше, він не погодився. ²¹ І попрощався з ними, кажучи: «Мені неодмінно треба провести в Єрусалимі свято, що наближається. До вас же повернуся знов, коли буде воля Божа». І відплив з Ефесу. ²² А прибувши в Кесарію, він прийшов і привітав церкву, а потім відправився в Антіохію. ²³ І пробувши там деякий час, вийшов і переходив з місця на місце по всій Галатії і Фрігії, зміцнюючи всіх учнів. ²⁴ Один іудей, на імƅя Аполлос, родом з Олександрії, красномовний і знавець Писання, прийшов в Ефес. ²⁵ Він був наставлений в початках на шлях Господній і, палаючи духом, говорив та навчав правильно про Господа, знаючи тільки хрещення Іоаннове. ²⁶ Він почав сміливо промовляти в синагозі. Але коли Акіла і Пріскілла почули його, то прийняли його до себе і розповіли йому докладніше про дорогу Господню. ²⁷ А коли він виявив бажання йти в Ахаію, то брати написали тамошнім учням, щоб вони прийняли його. І, прийшовши туди, багато допомагав благодаттю тим, хто увірував. ²⁸ Бо він сильно переконував іудеїв прилюдно, доводячи з Писання, що Ісус є Христос.

Chapter 19

¹ Під час перебування Аполлоса в Корінфі, Павло, пройшовши через верхні країни, прийшов в Ефес і, знайшовши там деяких учнів, ² спитав їх: «Чи ви прийняли Духа Святого, як увірували?» А ті відповіли йому: «Ми навіть і не чули про Духа Святого!» ³ А він спитав: «У що ж ви хрестилися?» Вони відповіли: «В Іоаннове хрещення». ⁴ А Павло сказав: «Іоанн хрестив хрещенням покаяння, кажучи людям, щоб вірили в Грядучого після нього, тобто в Ісуса». ⁵ Почувши це, вони охрестились в імƅя Господа Ісуса. ⁶ Коли ж Павло поклав руки на них, Дух Святий зійшов на них, і вони заговорили мовами і пророкували. ⁷ А було їх усіх біля дванадцяти чоловік. ⁸ Увійшовши в синагогу, Павло відважно проповідував три місяці, говорячи та переконуючи про Царство Боже. ⁹ Коли ж деякі розлютилися і не вірили, принародно злословлячи дорогу Господню, то він залишив їх. І, відділивши учнів, він навчав щоденно в школі одного Тирана. ¹⁰ Це продовжувалось майже два роки, так що всі мешканці Асії чули слово про Господа Ісуса, іудеї і гелліни. ¹¹ І Бог творив немало чудес руками Павла. ¹² Так що на хворих клали хустки і пояси з тіла його, і вони зцілялися від хвороби, а нечисті духи виходили з них. ¹³ Навіть деякі з мандрівних іудейських ворожбитів почали закликати імƅям Господа Ісуса тих, що мали нечистих духів, кажучи: «Закликаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!» ¹⁴ Це робили сім синів якогось Скеви, іудейського первосвященика. ¹⁵ Та злий дух відповів їм, кажучи: «Ісуса я знаю, і Павло мені відомий, а ви хто такі?» ¹⁶ І чоловік, в якому був злий дух, накинувся на них, так що вони втекли з того дому голі і поранені. ¹⁷ Це стало відоме всім іудеям і гелленам, які жили в Ефесі; і страх напав на всіх них, а імƅя Господа Ісуса звеличалося. ¹⁸ Багато з тих, що увірували, приходили, визнаючи і відкриваючи діла свої. ¹⁹ А багато з тих, що займалися чарами, позносили книги і спалили перед усіма; і підраховано ціну їх і виявилося їх на пƅятдесят тисяч драхм. ²⁰ Так могутньо росло та укріплялося Слово Господнє. ²¹ Коли ж це скінчилося, Павло задумав, пройшовши Македонію і Ахаію, йти до Єрусалиму, сказавши: «Як побуду там, то мушу побачити і Рим». ²² І послав у Македонію двох з тих, що служили йому, Тимофія і Ераста, а сам залишився в Асії на деякий час. ²³ У той час стався чималий заколот проти дороги Господньої. ²⁴ Бо один золотар, на імƅя Дмитро, який робив срібні храми Артеміди і давав чималий заробіток ремісникам, ²⁵ яких він зібрав, разом з іншими подібними працівниками, і сказав: «Мужі, ви знаєте, що з цього ремесла ми маємо наш добробут; ²⁶ проте ви бачите і чуєте, що не тільки в Ефесі, але майже по всій Асії, цей Павло переконав і відвернув багато народу, кажучи, що то не боги, які зроблені людськими руками. ²⁷ Це загрожує нам тим, що не тільки наше ремесло прийде в занепад, але й храм великої богині Артеміди зневажиться, і буде позбавлена величі та, яку шанує вся Асія і цілий світ». ²⁸ Вислухавши це і сповнившись люттю, почали кричати, кажучи: «Велика є Артеміда Ефеська!» ²⁹ І все місто наповнилось заколотом; і всі вони кинулися до театру, схопивши Гая і Арістарха, македонян, супутників Павлових. ³⁰ Коли ж Павло хотів появитися перед народом, то учні не пустили його. ³¹ Також деякі з асійських начальників, бувши його приятелями, послали до нього і просили не зƅявлятися на видовищі. ³² А тим часом одні кричали одне, а інші — друге, бо зборище було бурхливе, а більшість навіть не знала, для чого вони зібралися. ³³ І взяли з народу Олександра, бо іудеї висунули його наперед. Подавши знак рукою, Олександр хотів говорити до народу. ³⁴ Довідавшись, що він іудей, всі в один голос, близько двох годин, кричали: «Велика є Артеміда Ефеська!» ³⁵ Охоронець порядку, втихомиривши народ, сказав: «Мужі ефеські! Який чоловік не знає, що місто Ефес — служитель великої богині Артеміди і Діопета? ³⁶ Якщо цього не можна заперечувати, то вам треба бути спокійними і не робити нічого необачно. ³⁷ Ви привели цих людей, які ні храму не обікрали, ані не зневажили нашої богині. ³⁸ Якщо ж Дмитро і ремісники його мають скаргу на когось, то є суди і є проконсули; нехай оскаржують один одного; ³⁹ але коли ви домагаєтесь чогось іншого, то це вирішиться на законних зборах. ⁴⁰ Бо нам грозить небезпека, бути звинуваченими за сьогоднішнє заворушення; оскільки нема ніякої причини, якою ми могли б виправдати це зборище». ⁴¹ І, сказавши це, він розпустив збори.

Chapter 20

¹ Коли ж заколот стих, Павло покликав учнів, і давши їм наставлення та попрощавшись з ними, вийшов і пішов у Македонію. ² Перейшовши ті місця, та підбадьоривши щедрими настановами, прийшов до Геллади. ³ Там він пробув там три місяці. Коли він мав відпливти в Сірію, то іудеї вчинили змову проти нього, і тому він вирішив вертатись через Македонію. ⁴ Разом з ним пішов Сопатер, син Пірра, з Верії, Арістарх і Секунд з Солуня, Гай з Дербії і Тимофій, та Тихик і Трохим з Асії. ⁵ Вони пішли наперед і очікували нас у Троаді. ⁶ Ми ж відпливли після днів Опрісноків з Филип і днів за пƅять прибули в Троаду, де провели сім днів. ⁷ А першого дня в тижні, коли учні зібралися для ламання хліба, Павло, маючи намір ранком наступного дня вирушити в дорогу, промовляв до них і продовжив слово до півночі. ⁸ У горниці, де ми зібрались, було багато світильників. ⁹ І там сидів на вікні один юнак, на імƅя Євтих, і обгорнув його глибокий сон, бо Павло говорив довго, і він сонний похилився і впав додолу з третього поверху, — і підняли його мертвим. ¹⁰ А Павло, зійшовши, припав до нього і, обнявши його, сказав: «Не тривожтесь, бо душа його в ньому!» ¹¹ І, вернувшись, він переломив хліб і спожив, і бесідував з ними ще довго, аж до світанку, потім пішов у дорогу. ¹² А юнака привели живого, і втішились безмірно. ¹³ А ми пішли наперед до корабля та попливли в Асс, щоб звідти взяти Павла, бо він так звелів, сам бажаючи йти пішки. ¹⁴ Коли ж він зустрівся з нами в Ассі, ми взяли його і прибули в Мітілену. ¹⁵ І відпливши звідти, ми наступного дня зупинилися напроти Хіосу, а другого припливли до Самосу, і побувши в Трогілії, наступного дня прибули до Міліту. ¹⁶ Павло рішив минути Ефес, щоб не забаритись в Асії, а поспішав, якщо було б можливо, щоб бути в Єрусалимі в день Пƅятидесятниці. ¹⁷ З Міліту він послав в Ефес і прикликав пресвітерів церкви. ¹⁸ І коли вони прийшли до нього, він сказав їм: «Ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асію, весь час перебував з вами, ¹⁹ служачи Господеві з усією покорою і рясними слізьми серед спокус, які я зазнав через підступи Іудеїв; ²⁰ і що я не пропустив нічого корисного для вас, а навчав вас прилюдно і по домах, ²¹ проповідуючи іудеям і гелленам покаяння перед Богом та віру в нашого Господа Ісуса Христа. ²² І ось нині, побуджений Духом, іду в Єрусалим, не знаючи, що зустріне мене там; ²³ тільки Дух Святий свідчить в кожному місті, кажучи, що кайдани та муки чекають мене. ²⁴ Але я ні про що не турбуюсь і своє життя не вважаю для себе цінним, аби тільки з радістю закінчити дорогу свою і служіння, яке я прийняв від Господа Ісуса, проповідувати Євангеліє благодаті Божої. ²⁵ І ось я знаю тепер, що всі ви, між якими я ходив і проповідував Царство Боже, більше не побачите мене. ²⁶ Тому свідчу вам сьогодні, що я чистий від крові всіх, ²⁷ бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу. ²⁸ Пильнуйте себе і всю отару, над якою Дух Святий поставив вас єпископами пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Своєю кровƅю. ²⁹ Бо я знаю, що по моїм відході, увійдуть між вас вовки люті, які отари щадити не будуть, ³⁰ І навіть серед вас самих повстануть люди, які будуть говорити неправдиве, щоб повести учнів за собою. ³¹ Тому пильнуйте, памƅятаючи, що я три роки безперестанку, день і ніч, навчав вас зі слізьми. ³² А тепер, брати, я передаю вас Богові і слову благодаті Його, Який має силу будувати більше та дати вам спадщину між усіма освяченими. ³³ Ні срібла, ні золота, ні одежі я не домагався ні від кого. ³⁴ Ви самі знаєте, що ці мої руки послужили потребам моїм та тих, хто був зі мною. ³⁵ У всьому я показав вам, що так працюючи, ви можете подати поміч слабим та памƅятати слова Господа Ісуса, які Він Сам сказав: ‘Блаженніше давати, ніж брати!’» ³⁶ Сказавши це, він упав на коліна і помолився з ними всіма. ³⁷ І знявсь серед них плач великий, і припадали вони на шию Павлові, і цілували його; ³⁸ сумуючи найбільше з-за слова, яке він сказав, що вже більше не побачать обличчя його. І вони провели його до корабля.

Chapter 21

¹ Коли ми розлучилися з ними і відпливли, то негайно прибули в Кос, а на другий день в Родос, а звідти в Патару. ² І, знайшовши корабель, який плив у Фінікію, ми сіли і попливли. ³ Побачивши Кіпр, ми повернули на південь і попливли в Сірію та й причалили в Тирі, бо там корабель треба було розвантажити. ⁴ І, знайшовши учнів, пробули там сім днів. Вони з натхнення Духа говорили Павлові, щоб він не йшов до Єрусалиму. ⁵ І як дні перебування скінчилися, ми вийшли і пішли, а вони всі з жінками і дітьми проводжали нас аж за місто; і, впавши на коліна на березі, ми помолилися. ⁶ Попрощавшись один з одним, ми сіли на корабель, а вони повернулись додому. ⁷ Ми продовжували нашу морську подорож і з Тиру прибули в Птолемаїду, де, привітавши братів, перебули з ними один день. ⁸ Наступного дня ми вибрались в дорогу і прибули в Кесарію. І тут перебували в домі євангеліста Пилипа, одного з сімох. ⁹ Він мав чотири дочки-дівиці, які пророкували. ¹⁰ І коли ми перебули там багато днів, прийшов з Іудеї один пророк, на імƅя Агав, ¹¹ і, прийшовши до нас, узяв пояс Павлів, звƅязав собі руки і ноги і сказав: «Так говорить Дух Святий: отак іудеї в Єрусалимі звƅяжуть того, чий є цей пояс, і видадуть його в руки язичників». ¹² Коли ми почули це, то ми і тамошні почали просити, щоб не йшов в Єрусалим. ¹³ Тоді Павло відповів: «Що ви робите? Чого ви плачем своїм розриваєте серце моє? Бо я готовий не тільки бути звƅязаним, але й померти в Єрусалимі за імƅя Господа Ісуса!» ¹⁴ Коли ми не змогли переконати його, то замовкли і сказали: «Нехай буде воля Господня!» ¹⁵ Після цих днів, приготувавшись, ми пішли в Єрусалим. ¹⁶ З нами пішли деякі учні з Кесарії і привели нас до одного Мнасона з Кіпру, давнього учня, в якого ми мали зупинитися. ¹⁷ А коли ми прийшли в Єрусалим, брати привітно прийняли нас. ¹⁸ На другий день Павло прийшов з нами до Якова; прийшли і всі пресвітери. ¹⁹ Привітавши їх, він розповів їм докладно все, що Бог створив між язичниками через його служіння. ²⁰ Як вони почули про це, то славили Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч іудеїв увірували, а вони всі ревнителі закону. ²¹ І вони чули про тебе, що ти навчаєш усіх іудеїв, які живуть поміж язичниками, відступництву від Мойсея, говорячи, щоб вони не обрізували дітей та не тримались звичаїв. ²² Що ж тепер? Люди зберуться напевно, бо почують, що ти прийшов. ²³ Зроби тоді те, що ми тобі кажемо: є в нас чотири чоловіки, які звƅязані обітницею. ²⁴ Візьми їх і очисться з ними, і прийми на себе витрати на жертву за них, щоб остригли собі голови; і всі дізнаються, що неправда про тебе їм сказана, та що сам ти продовжуєш триматися Закону. ²⁵ А відносно язичників, які увірували, ми писали, розсудивши, щоб вони нічого такого не дотримувалися, а лише берегли себе від ідоложертовного, від крові, від удавленими та від блуду». ²⁶ Тоді Павло взяв мужів, і очистився з ними, і наступного дня ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, аж до принесення жертви за кожного з них. ²⁷ А коли ж кінчалися сім днів, тоді іудеї з Асії, побачивши його в храмі, підбурили весь народ і, схопивши його, ²⁸ кричали: «Мужі ізраїльські, допоможіть! Цей чоловік навчає всіх і всюди проти народу, Закону і проти цього місця! Крім того, він увів греків у храм і осквернив це святе місце!» ²⁹ Бо вони перед тим бачили з ним у місті Трохима, ефесянина, і думали про нього, що Павло ввів його в храм. ³⁰ І все місто зворушилося, і зібрався народ; і, схопивши Павла, витягли його з храму, а двері негайно зачинили. ³¹ І коли вони хотіли вбити його, то звістка дійшла до тисячоначальника полку, що весь Єрусалим збунтувався. ³² І зараз же він взяв воїнів і сотників і подався до них. А вони, побачивши тисячоначальника і воїнів, перестали бити Павла. ³³ Тоді тисячоначальник підійшов, узяв його і звелів закувати його двома ланцюгами. Тоді запитав, хто він і що зробив? ³⁴ А між народом одні кричали одне, а інші — друге; і коли він нічого певного не міг довідатися через заколот, то звелів вести його до фортеці. ³⁵ А коли Павло дійшов до сходів, то воїни змушені були нести його з-за шаленості натовпу людського. ³⁶ Багато народу йшло слідом і кричали: «Смерть йому!» ³⁷ Входячи до фортеці, Павло звернувся до начальника: «Чи можна мені щось сказати?» А той сказав: «Ти говориш по-грецьки? ³⁸ Чи не той ти єгиптянин, який перед цими днями зчинив бунт і вивів у пустиню чотири тисячі розбійників?» ³⁹ Але Павло сказав: «Я іудей з Тарсу в Кілікії, громадянин відомого міста; прошу тебе, дозволь мені говорити до народу». ⁴⁰ Коли ж той дозволив, Павло став на сходах і дав знак рукою народові. І, як настала тиша, він почав говорити єврейською мовою, кажучи:

Chapter 22

¹ «Мужі-браття і батьки! Вислухайте тепер моє оправдання перед вами!» ² Як почули, що він говорить до них єврейською мовою, вони ще більше притихли. ³ А він сказав: «Я — іудей, народився в Тарсі, в Кілікії, вихований у цьому місті, в Єрусалимі, біля ніг Гамаліїла, докладно навчений Закону батьків, ревнитель по Бозі, як і всі ви сьогодні. ⁴ І я переслідував послідовників цього вчення аж до їхньої смерті, вƅяжучи і вкидаючи у вƅязницю чоловіків і жінок. ⁵ Також і первосвященик засвідчить про мене і всі старійшини, від яких я отримав листи до братів і йшов у Дамаск, щоб тамошніх людей звƅязати й привести до Єрусалиму на кару. ⁶ І сталося, як я був у дорозі і наближався до Дамаску, десь коло полудня, раптом осяяло мене велике світло з неба. ⁷ Я впав на землю і почув голос, який говорив мені: ‘Савле, Савле, чому ти переслідуєш мене?’ ⁸ Я запитав: ‘Хто Ти, Господи?’ А Він сказав мені: ‘Я Ісус з Назарету, якого ти переслідуєш’. ⁹ Ті, що були зі мною, бачили світло, але не чули голосу, який говорив мені, і налякалися. ¹⁰ І я спитав: ‘Господи, що я маю робити?’ А Господь відповів мені: ‘Встань і йди в Дамаск; там буде сказано тобі все, що призначено тобі робити’. ¹¹ І коли я від яскравості світла осліп, то ті, що були зі мною, повели мене за руку, і я прийшов у Дамаск. ¹² А один муж Ананій, у Законі побожний і вельми шанований усіма іудеями Дамаску, ¹³ прийшов до мене і, ставши поруч мене, сказав мені: ‘Брате Савле, прозри!’ І в ту ж хвилину я побачив його. ¹⁴ А він сказав: ‘Бог батьків наших вибрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, і щоб бачив Праведника і почув голос з уст Його. ¹⁵ Бо ти будеш свідком про Нього усім людям, розказувати про те, що ти бачив і чув. ¹⁶ А тепер чого гаєшся? Встань, охрестись і обмий гріхи твої, призвавши Імƅя Господа Ісуса’. ¹⁷ І сталося, коли повернувся я в Єрусалим і молився в храмі, не томлячи себе, ¹⁸ я побачив Його, а Він сказав мені: ‘Поспіши і вийди скоріш з Єрусалиму, тому що тут не приймуть твого свідчення про Мене!’ ¹⁹ А я сказав: ‘Господи, вони знають, що я увƅязнював і бив у кожній синагозі тих, що вірували в Тебе. ²⁰ А коли кров Стефана, свідка Твого, проливалась, я також стояв та одобрював убивство його, та стеріг одежу вбивців його’. ²¹ І Він сказав мені: ‘Іди, бо Я пошлю тебе далеко до язичників’». ²² І вони слухали аж до цього слова; і піднесли свій голос, кричачи: «Геть такого з землі; не належить жити йому!» ²³ Тим часом, коли вони кричали і кидали одежу і порох в повітря, ²⁴ тисячоначальник звелів відвести його в фортецю і наказав бичувати його, щоб дізнатися, чого вони так на нього кричали. ²⁵ І коли вони привƅязали його ремінням, щоб тілесно покарати, Павло сказав сотникові, який стояв тут: «Чи законно вам бичувати громадянина римського, і без суду?» ²⁶ Почувши це, сотник пішов до тисячоначальника і сповістив, кажучи: «Дивись, що ти хочеш робити? Цей чоловік римський громадянин». ²⁷ Тоді тисячоначальник підійшов і сказав йому: «Скажи мені, ти римський громадянин?» Він сказав: «Так!» ²⁸ А тисячоначальник сказав: «За велику суму набув я це громадянство». Павло ж сказав: «А я родився в нім». ²⁹ І негайно відступили від нього ті, що мали катувати його, а тисячоначальник, дізнавшись, що він римський громадянин, злякався, що звƅязав його. ³⁰ А наступного дня, бажаючи взнати точніше, за що іудеї звинувачують Павла, звільнив його з кайданів, і звелів зібратися первосвященикам і всьому синедріону і, вивівши Павла, поставив його перед ними.

Chapter 23

¹ А Павло, зосередивши зір на синедріон, сказав: «Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня. ² Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. ³ Тоді Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити по Закону, а проти Закону наказуєш мене бити». ⁴ А ті, що стояли тут, сказали: «Ображаєш ти Божого первосвященика?» ⁵ А Павло сказав: «Я не знав, брати, що він первосвященик, бо написано: ‘Не злослов правителя народу твого’». ⁶ Павло, зрозумівши, що тут одна частина саддукеї, а друга — фарисеї, викрикнув у синедріоні: «Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію воскресіння з мертвих мене судять!» ⁷ І коли він це сказав, виникла незгода між саддукеями та фарисеями, і збори розділилися. ⁸ Бо саддукеї говорять, що нема ні воскресіння, ні ангелів, ні духа, а фарисеї визнають і те і друге. ⁹ І зчинився великий галас. А книжники з фарисейської сторони встали і сперечалися, кажучи: «Ми не знайшли нічого лихого в чоловікові цьому. А коли дух чи ангел говорив йому, то не будемо противитись Богові». ¹⁰ А коли розлад збільшувався, то тисячоначальник, боячись, щоб Павла не роздерли, наказав воїнам зійти і взяти його від них і відвести в фортецю. ¹¹ Наступної ночі Господь став перед ним і сказав: «Дерзай, Павле! Так як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так належить тобі свідчити і в Римі». ¹² Як настав день, деякі з іудеїв зібрались і дали клятву, що не будуть ні їсти, ні пити, поки не вбƅють Павла. ¹³ А тих, що дали клятву, було більше сорока. ¹⁴ Вони прийшли до первосвящеників та старійшин і сказали: «Ми клятвою заприсяглися нічого не їсти, поки не вбƅємо Павла. ¹⁵ Отже, нині ви з синедріоном передайте тисячоначальнику, щоб він вивів його до вас завтра, начебто ви хочете докладніше довідатись про нього, а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його». ¹⁶ Але ж Павлової сестри син почув про цю змову і пішов у фортецю, і повідомив Павла. ¹⁷ Павло ж покликав одного з сотників і сказав: «Проведи цього юнака до тисячоначальника, бо він має щось сказати йому». ¹⁸ Він узяв його, привів до тисячоначальника і сказав: «Павло, вƅязень, покликав мене до себе і просив привести цього юнака до тебе, бо він має щось сказати тобі». ¹⁹ І тисячоначальник узяв його за руку, відвів набік і спитав: «Що ти маєш сказати мені?» ²⁰ А він сказав: «Іудеї змовились просити тебе, щоб ти привів Павла завтра до синедріону, ніби хочуть докладніше розпитати його; ²¹ ти ж не слухай їх, бо підстерігають його більше сорока чоловік, які поклялися не їсти і не пити, доки не вбƅють його; і вони тепер готові, чекають твого розпорядження». ²² Тоді тисячоначальник відпустив юнака і сказав: «Нікому не кажи, що ти повідомив про це мене». ²³ І, покликавши до себе двох сотників, сказав: «Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті стрільців, щоб о третій годині ночі йти до Кесарії. ²⁴ Приготуйте також ослів, щоб посадити Павла і перепровадити його до намісника Фелікса». ²⁵ І написав він листа такого змісту: ²⁶ «Клавдій Лісій, вельмишановному намісникові Феліксові: радуватися! ²⁷ Цього чоловіка, якого іудеї схопили і хотіли вбити, я, прийшовши з воїнами, врятував, довідавшись, що він римський громадянин. ²⁸ Бажаючи дізнатися про провину, за яку звинувачують його, привів його до їхнього синедріону; ²⁹ і знайшов, що його звинувачують в спірних питаннях їхнього Закону, і що він не має ніякої провини, вартої смерті або кайданів. ³⁰ Тому коли донесли мені про змову проти цього чоловіка, я негайно відіслав його до тебе і розпорядився, щоб обвинувачі говорили проти нього перед тобою. Будь здоров!» ³¹ Отже, воїни, як наказано їм, взяли Павла і повели вночі в Антипатриду. ³² Наступного дня, вершники продовжували йти з ним, а воїни повернулись до фортеці. ³³ А ті, прийшовши в Кесарію і віддавши листа намісникові, поставили і Павла перед ним. ³⁴ Коли намісник прочитав, то запитав, з якої він провінції, і довідавшись, що з Кілікії, сказав: ³⁵ «Я вислухаю тебе, як прийдуть твої обвинувачі». І звелів стерегти його в Преторії Ірода.

Chapter 24

¹ Через пƅять днів прийшов первосвященик Ананій зі старійшинами і якимсь ритором Тертулом, що перед намісником скаржилися на Павла. ² І коли покликали його, Тертул почав звинувачувати, кажучи: «Через тебе тривалий мир ми маємо, і для нашого народу добрі зроблені реформи завдяки дбайливості твоєї, — ³ ми визнаємо це завжди і на кожному місці з подякою, вельми шановний Феліксе. ⁴ Та щоб не довго турбувати тебе, я благаю тебе, вислухай нас коротко з властивою тобі поблажливістю. ⁵ Ми переконалися, що цей чоловік є порушник спокою і збудник заколотів між усіма іудеями по всьому світу, і що він провідник Назорейської єресі. ⁶ Він навіть відважився осквернити храм, та ми схопили його і хотіли судити згідно нашого Закону, ⁷ але начальник Лісій прийшов і з великою силою взяв його з рук наших і послав до тебе, ⁸ звелівши і нам, його обвинувачам, іти до тебе. Розпитавши, ти сам можеш дізнатися від нього, в чому його звинувачуємо». ⁹ І іудеї також підтвердили, кажучи, що це так. ¹⁰ Коли намісник дав йому знак говорити, Павло відповів: «Так як я знаю, що ти багато років суддя над цим народом, тому буду сміливіше захищатися. ¹¹ Ти можеш довідатися, що не більше дванадцяти днів, як я прийшов поклонитися до Єрусалиму; ¹² і що ні в храмі вони не знайшли мене, щоб я сперечався з ким-небудь або робив заколот в народі, ні в синагогах, ні в місті. ¹³ І не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене. ¹⁴ Однак признаюся тобі, що згідно вчення, яке вони називають єрессю, я дійсно служу Богові отців і вірую всьому, що написано в Законі і пророках. ¹⁵ І я маю надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведних і неправедних, чого вони й самі сподіваються. ¹⁶ Тому я пильно дбаю про те, щоб завжди мати чисту совість перед Богом і людьми. ¹⁷ І по багатьох роках, я прийшов доставити моєму народові милостиню і приношення; ¹⁸ при цьому деякі іудеї з Асії знайшли мене очищеного в храмі, без натовпу й без колотнечі. ¹⁹ Їм-бо ж самим належало стати перед тобою і звинувачувати мене, коли мають щось проти мене. ²⁰ Або нехай самі оці скажуть, яку неправду знайшли вони в мені, коли я стояв перед синедріоном; ²¹ хіба що тільки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи між ними: ‘За вчення про воскресіння мертвих, ви мене судите сьогодні’». ²² Вислухавши це, Фелікс відклав справу їхню, кажучи: «Коли тисячоначальник Лісій прибуде, я докладніше дізнаюсь про це вчення». ²³ А Павла наказав сотникові стерегти, але бути поблажливим і не забороняти нікому з близьких його служити йому або приходити до нього. ²⁴ Через кілька днів прийшов Фелікс з Друзіллою, дружиною своєю, яка була іудейкою, покликав Павла і слухав його про віру в Ісуса Христа. ²⁵ І коли він говорив їм про справедливість, стриманість і про майбутній суд, Фелікс пройнявся страхом і сказав: «Тепер іди, а коли знайду час, покличу тебе». ²⁶ Разом з тим, він сподівався, що Павло дасть йому гроші, щоб відпустити його, тому він часто прикликав його і розмовляв з ним. ²⁷ Коли минуло два роки, на місце Фелікса, посів Порцій Фест. А Фелікс, бажаючи догодити іудеям, залишив Павла у вƅязниці.

Chapter 25

¹ Фест, прибувши в область, через три дні вирушив з Кесарії до Єрусалиму. ² Тоді первосвященик і знатні з іудеїв прийшли до нього із скаргою на Павла і переконували його, ³ прохаючи, щоб він зробив милість і викликав його в Єрусалим, готуючи засідку, щоб на дорозі його вбити. ⁴ Але Фест відповів, що Павла стережуть в Кесарії, і що він сам незабаром відправляється туди. ⁵ «Отже, — сказав він, — хто може з вас, нехай підуть зі мною, і якщо за цим чоловіком щось є, то нехай звинувачують його». ⁶ І пробувши в них не більше, як вісім чи десять днів, повернувся в Кесарію, а на другий день, сівши на судовищі, звелів привести Павла. ⁷ Коли він прийшов, то іудеї, які прийшли з Єрусалиму, стали кругом нього і складали на Павла багато тяжких обвинувачень, яких не могли доказати. ⁸ Він же на виправдання своє сказав: «Я не зробив ніякої провини ні проти Закону Іудейського, ні проти храму, ні проти Кесаря». ⁹ Та Фест, бажаючи догодити іудеям, сказав у відповідь Павлові: «Чи хочеш іти в Єрусалим, щоб я там судив тебе за це?» ¹⁰ Павло ж сказав: «Я стою перед судом кесаря, де і належить мені судимому бути, іудеїв я нічим не скривдив, як і ти добре знаєш. ¹¹ Якщо ж я неправий, або зробив щось гідне смерті, то не зрікаюся і померти; якщо нема нічого того, в чім звинувачують мене, то не може ніхто видати мене їм. Вимагаю суду кесаря». ¹² Тоді Фест, поговоривши з радниками, відповів: «Ти вимагаєш суду кесаря, — до кесаря й підеш». ¹³ Через декілька днів цар Агріппа і Вереніка прибули в Кесарію поздоровити Феста. ¹⁴ І як вони пробули там багато днів, то Фест розповів цареві про Павла, кажучи: «Тут є один чоловік, залишений у вƅязниці Феліксом, ¹⁵ на якого, коли я був в Єрусалимі, первосвященики і старійшини іудейські скаржились мені і вимагали осудження його. ¹⁶ Я відповів їм, що у римлян нема звичаю видавати на смерть будь-якого чоловіка, перше ніж звинувачений не матиме перед собою обвинувачів і дістане право захищатися проти звинувачення. ¹⁷ Коли ж вони прийшли сюди, то я, без зволікання, на другий день сів на судовищі і звелів привести цього чоловіка. ¹⁸ І, оточивши його, обвинувачі не предƅявили жодного обвинувачення, якого я сподівався, ¹⁹ але мали вони з ним деякі суперечки про їхнє богошанування і про якогось Ісуса, померлого, про Якого Павло твердить, що Він живий. ²⁰ Вагаючись у рішенні цього питання, я сказав: чи він хотів би йти в Єрусалим і там судитися за це. ²¹ Але як Павло зажадав, щоб він був залишений на розгляд Августом, я звелів затримати його, аж поки відправлю його до кесаря». ²² І Агріппа сказав Фестові: «І я хотів би послухати цього чоловіка». «Завтра, — сказав той, — почуєш його». ²³ Отже, наступного дня Агріппа і Вереніка прийшли з великою пишністю і увійшли в судову палату з тисячоначальниками і знатнішими громадянами міста; за наказом Феста привели Павла. ²⁴ І Фест сказав: «Царю Агріппо і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, проти кого багато іудеїв приступили до мене в Єрусалимі і тут, вигукуючи, що він не повинен більше жити. ²⁵ Але я переконався, що він не вчинив нічого вартого смерті, а так як він сам домагався суду Августа, я вирішив послати його до нього. ²⁶ Та не маючи нічого певного писати про нього государеві, я привів його до вас, а особливо перед тебе, царю Агріппо, щоб після розгляду, я мав що написати. ²⁷ Бо здається мені нерозсудливо посилати вƅязня і не зазначити провини його».

Chapter 26

¹ І сказав Агріппа Павлові: «Дозволяється тобі говорити за себе». Тоді Павло, простягнувши руку, почав говорити на свій захист: ² «О царю Агріппо! Вважаю себе щасливим, що можу сьогодні захищатись перед тобою в усьому, в чім звинувачують мене іудеї. ³ Особливо тому, що ти знаєш всі звичаї та суперечливі питання між іудеями, тому прошу тебе вислухати мене великодушно. ⁴ Моє життя від юності, яке спочатку проводив я серед мого народу в Єрусалимі, знають усі іудеї. ⁵ Вони знають про мене здавна, коли б схотіли засвідчити, то вони підтвердили б, що я жив, як фарисей, за найсуворішим в нашому віросповіданні вченням. ⁶ І сьогодні я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом отцям нашим, ⁷ а її здійснення чекають побачити наші дванадцять колін, служачи Богові старанно день і ніч. За цю надію іудеї звинувачують мене, о царю! ⁸ Що ж? Невже ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих? ⁹ Правда, і я думав, що треба мені багато діяти проти імені Ісуса з Назарету. ¹⁰ Що я й робив в Єрусалимі: багато святих замкнув у вƅязниці, одержавши владу від первосвящеників; і коли їх убивали, я подавав на те голос. ¹¹ І по всіх синагогах я багаторазово мучив їх, і примушував хулити Ісуса; і в безмірній лютості я переслідував їх і по чужих містах. ¹² Для цього я йшов у Дамаск з владою і дорученням первосвящеників, ¹³ і опівдні на дорозі, о царю, побачив я світло з неба, ясніше від сяйва сонця, яке осяяло мене і тих, котрі йшли зі мною. ¹⁴ Усі ми попадали на землю, і я почув голос, який говорив до мене єврейською мовою: ‘Савле, Савле, що ти переслідуєш Мене? Важко тобі йти проти рожна’. ¹⁵ А я запитав: ‘Хто Ти, Господи?’ А Він сказав: ‘Я — Ісус, Якого ти переслідуєш. ¹⁶ Але встань і стань на ноги твої: бо для того Я зƅявився тобі, щоб зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив, і що Я відкрию тобі, ¹⁷ визволяючи тебе від народу іудейського і від язичників, до яких Я посилаю тебе тепер, щоб ¹⁸ відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене вони одержали прощення гріхів і спадщину з освяченими’. ¹⁹ Тому, о царю Агріппо, я не став противитися небесному видінню, ²⁰ а проповідував перш тим, що в Дамаску, в Єрусалимі і по всій Іудеї, також і язичникам, щоб вони покаялися, наверталися до Бога і робили діла, гідні покаяння. ²¹ За це іудеї схопили мене в храмі і хотіли розтерзати. ²² Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде, ²³ що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим з мертвих, принести світло народові іудейському і язичникам». ²⁴ Коли ж він так боронився, Фест сказав гучним голосом: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість твоя доводить тебе до божевілля!» ²⁵ «Я не безумствую, Фесте високодостойний», сказав він, «а кажу слова правди і здорового розуму. ²⁶ Бо знає про те цар, перед ким я сміло говорю; і я переконаний, що нічого з цього не заховане перед ним, бо це не діялось в закутку. ²⁷ Царю Агріппо, чи віруєш ти пророкам? Знаю, що віруєш!» ²⁸ Тоді Агріппа сказав Павлові: «Ти мало що не переконуєш мене стати християнином!» ²⁹ А Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало, чи багато, не тільки ти, але і всі, хто чує мене сьогодні, стали такими, як я, окрім цих кайданів». ³⁰ І коли він це сказав, цар, намісник, Вереніка і ті, що сиділи з ними, встали. ³¹ І, відійшовши набік, розмовляли між собою, кажучи: «Цей чоловік не робить нічого вартого смерті чи кайданів». ³² І сказав Агріппа Фестові: «Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав суду кесаря».

Chapter 27

¹ Коли ж було рішено, щоб відплисти нам в Італію, то віддали Павла й інших вƅязнів сотникові, з полку Августа, на імƅя Юлій. ² І сівши на корабель адрамітський, який мав пливти вздовж асійського узбережжя і причалити до кількох портів, — ми відпливли. Арістарх, македонянин з Солуня, був з нами. ³ На другий день ми пристали в Сидоні, Юлій обходився з Павлом доброзичливо і дозволяв йому ходити до своїх друзів і користуватися їхньою опікою. ⁴ А відчаливши звідти, ми припливли до Кіпру, бо вітри були супротивні. ⁵ І, перепливши море проти Кілікії і Памфілії, припливли до Лікійської Міри. ⁶ І там сотник знайшов корабель з Олександрії, який плив в Італію, і посадив нас на нього. ⁷ Повільно плаваючи багато днів, і ледве порівнявшись з Кнідом, через несприятливий нам вітер, ми підпливли до Кріту при Салмоні. ⁸ І коли ми ледве минули його, припливли до одного місця, яке зветься Добра Пристань, близько міста Ласея. ⁹ Як проминуло багато часу, і плавання стало небезпечне, бо минув уже і піст, то Павло радив, ¹⁰ кажучи їм: «Мужі, я бачу, що плавання буде з перешкодами і з великою втратою не тільки для вантажу і корабля, але і для нашого життя». ¹¹ Але сотник більше довіряв керманичеві та начальнику корабля, ніж словам Павла. ¹² А як пристань не була придатна до зимівлі, то більшість радила відпливти звідти, щоб, якщо можливо, дістатися до Фініка і перезимувати в пристані крітській, неприступній західним вітрам із півдня та з півночі. ¹³ Коли ж повіяв південний вітер, то вони подумали, що одержали бажане, вирушили і попливли поблизу Кріту. ¹⁴ Але незабаром зірвався бурхливий вітер, званий евроклідоном. ¹⁵ Корабель схопило так, що він не міг чинити опір вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям. ¹⁶ І натрапивши на якийсь острівець, званий Клавдою, ми ледве могли втримати човен. ¹⁷ Коли ж витягли його, то намагалися всяким способом підвƅязати корабель. А, боячись щоб не попасти на мілину, поспускали вітрила, і так нас носило вітром. ¹⁸ А так як нас кидала сильна буря, то на другий день ми почали викидати вантаж. ¹⁹ А на третій викидали своїми руками корабельне знаряддя. ²⁰ Та як багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і чимала буря налягала, то наостанку ми втратили всяку надію на наше врятування. ²¹ І як довго не їли, то Павло став посеред них і сказав: «Мужі, треба було послухати мене і не відпливати від Кріту; і не зазнали б таких труднощів і шкоди. ²² А тепер благаю вас, будьте бадьорі: бо ні одна душа з вас не загине, крім корабля. ²³ Бо явився мені цієї ночі ангел Бога, Якому я належу й Якому служу, ²⁴ і сказав: ‘Не бійся, Павле, ти мусиш стати перед кесарем, і Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою’. ²⁵ Тому, мужі, будьте бадьорі, бо я вірю Богові, що буде так, як сказано мені. ²⁶ Нам належить бути викинутими на якийсь острів». ²⁷ Як прийшла чотирнадцята ніч, як ми носилися по Адріатичному морю, десь опівночі, моряки стали догадуватися, що наближаємося до якоїсь землі. ²⁸ І, вимірявши глибину, було двадцять сажнів. Потім на невеликій відстані вимірявши знову, було пƅятнадцять сажнів. ²⁹ І, побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, закинули з корми чотири якорі і очікували дня. ³⁰ А коли моряки хотіли втекти з корабля і опускали рятувальний човен у море, вдаючи, що хочуть закинути якорі з носа, ³¹ Павло сказав сотникові і воїнам: «Якщо моряки не залишаться на кораблі, то ви не зможете врятуватися». ³² Тоді воїни перерізали канати рятувального човна, і він упав. ³³ Коли почало розвиднятись, Павло благав усіх приймати їжу, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви без їжі, очікуєте і нічого не споживаєте. ³⁴ Тому прошу вас, прийміть їжу, бо це для вашого рятунку, бо ніхто з вас ані волосини з голови не втратить». ³⁵ Сказавши це, він узяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав і почав їсти. ³⁶ Тоді всі підбадьорились і також прийняли їжу. ³⁷ А всіх нас було на кораблі двісті сімдесят шість душ. ³⁸ Коли всі наситились, почали облегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море. ³⁹ А як настав день, то вони не могли розпізнати землі; та побачивши якусь затоку, яка мала пологий берег, до якого вирішили, якщо можна, причалити з кораблем. ⁴⁰ І піднявши якорі, попливли по морю, а одночасно розвƅязали канати з керма і, поставивши мале вітрило за вітром, — попрямували до берега. ⁴¹ Але натрапили на піщану мілину між двома течіями, і корабель загруз; ніс загруз і став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. ⁴² Воїни ж змовилися повбивати вƅязнів, щоб ніхто, випливши, не втік. ⁴³ Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру, і звелів, щоб ті, хто вміє плавати, першими кидались у воду і виходили на берег. ⁴⁴ А решта, — хто на дошках, а хто на уламках корабля. І таким чином всі врятувалися на землю.

Chapter 28

¹ Врятувавшись, ми довідались, що острів називається Меліт. ² Тубільці проявили до нас надзвичайну людяність; вони запалили вогонь і прийняли нас усіх, бо падав дощ і було холодно. ³ Коли ж Павло набрав оберемок хмизу і поклав на вогонь, то гадюка вийшла від жару і повисла у нього на руці. ⁴ Як тубільці побачили, що гадюка висить на його руці, говорили між собою: «Певно цей чоловік убивця; коли його, врятованого від моря, правосуддя не залишає жити». ⁵ Але він струсив змію у вогонь і не зазнав ніякої шкоди. ⁶ А вони очікували, що в нього буде запалення або негайно впаде мертвий. Чекаючи довго і побачивши, що ніякого лиха не сталося з ним, змінили думку і казали, що він — бог. ⁷ Навкруги того місця були землі, які належали начальникові острова, на імƅя Публія. Він прийняв нас і ласкаво опікувався нами три дні. ⁸ І сталось так, що батько Публія лежав одержимий гарячкою і болем у животі. Павло ввійшов до нього, помолився, поклав на нього руки і зцілив його. ⁹ Коли ж це сталося, то і інші хворі на острові приходили і зцілялися. ¹⁰ Вони також вшанували нас великими почестями, а коли ми відпливали, надавали усього, що було потрібно. ¹¹ Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, який називався Діоскури і зимував на острові. ¹² Припливши в Сіракузи, пробули там три дні. ¹³ А звідти відпливши, прибули в Регію, а коли через день повіяв південний вітер, ми прибули на другий день до Путеолі. ¹⁴ Там ми знайшли братів, котрі просили нас перебути в них сім днів. І так пішли ми до Риму. ¹⁵ А брати звідти, почувши про нас, вийшли назустріч нам аж до Аппієвої площі і Трьох Гостинниць. Побачивши їх, Павло подякував Богові і підбадьорився. ¹⁶ А коли ми прибули в Рим, сотник передав вƅязнів начальникові сторожі, а Павлові дозволено було жити окремо з воїном, який стеріг його. ¹⁷ А по трьох днях, Павло скликав знатніших іудеїв; і коли вони поприходили, він сказав їм: «Мужі-браття, не вчинив я нічого проти народу, ані батьківських звичаїв, проте видано мене з Єрусалиму увƅязненим у руки римлян. ¹⁸ Які, розглянувши мою справу, хотіли звільнити, бо ніякої провини вартої смерті за мною не було. ¹⁹ Та коли іудеї противилися, я був змушений вимагати суду кесаря; та не з тим, щоб оскаржувати в чомусь народ мій. ²⁰ По тій причині я скликав вас, щоб побачити вас і порозмовляти з вами, бо за надію Ізраїлеву, я закований в ці кайдани». ²¹ Вони ж сказали йому: «Ми ні листів не отримали про тебе з Іудеї, і з братів, що приходили, ніхто не сповістив про тебе і не сказав нічого злого. ²² Проте ми хотіли б почути від тебе, що ти думаєш, бо відомо нам, що про це вчення всюди сперечаються. ²³ І, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в приміщення, де він перебував. І зранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, і намагався переконати їх про Ісуса із Мойсеєвого Закону і Пророків. ²⁴ І одні вірили в те, що він говорив, а інші не вірили. ²⁵ Ті, що були незгідні між собою, виходили, коли Павло сказав такі слова: «Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Ісайю, ²⁶ кажучи: ‘Піди до народу цього і скажи: «Слухом почуєте, та не зрозумієте; очима будете дивитись, та не побачите; ²⁷ бо в людей цих серце загрубіло, і вухами ледве чують, і очі свої заплющили, щоб не бачити очима, і не чути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб Я зцілив їх»’. ²⁸ І нехай буде відомо вам, що це спасіння Боже послане язичникам: вони і почують». ²⁹ І коли він сказав ці слова, іудеї розійшлися, дуже сперечаючись між собою. ³⁰ І перебував Павло цілих два роки на своєму утриманні, і приймав усіх, хто приходив до нього, ³¹ проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Ісуса Христа зі сміливістю і без перешкоди.