Дії

Chapter 1

¹ Першу книгу я написав, Теофіле, про все, що Ісус робив і навчав від початку, ² аж до дня, коли Він вознісся, давши через Духа Святого накази апостолам, яких Він вибрав, ³ яким Він зƅявлявся живим після страждань, з багатьма правдивими доказами. Він зƅявлявся їм протягом сорока днів і говорив про Царство Боже. ⁴ І, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтесь з Єрусалиму, а чекайте обітниці Отця, про яку ви чули від Мене. ⁵ Іоанн бо хрестив водою, а ви через декілька днів будете охрещені Духом Святим». ⁶ Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: «Господи, чи не цього часу Ти відбудуєш царство Ізраїлеві?» ⁷ А Він сказав їм: «Не ваша справа знати час і строк, які Отець призначив у Своїй владі. ⁸ Та ви приймете силу, як Дух Святий зійде на вас, і ви будете свідчити про Мене в Єрусалимі, по всій Іудеї та Самари, аж до краю землі». ⁹ Сказавши це, Він вознісся, і хмара забрала Його перед їхніми очима. ¹⁰ Коли вони пильно дивились на небо, як Він підносився, ось два мужі стали коло них в білій одежі ¹¹ і сказали: «Мужі галілейські, чого стоїте, дивлячись на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, відходячи на небо!» ¹² Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, яка називається Оливною, і яка знаходиться близько милі від Єрусалиму. ¹³ І зібралися в кімнаті на верхньому поверсі в домі, де вони й перебували: Петро і Іоанн, Яків і Андрій, Пилип і Хома, Варфоломій і Матвій, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Іуда, син Якова. ¹⁴ Всі вони однодушно перебували в молитві і благанні, разом деякими жінками і Марією, матірƅю Ісуса, та з братами Його. ¹⁵ В ті дні Петро, ставши серед братів — а було зібрання людей до ста двадцяти — та й сказав: ¹⁶ «Мужі-браття! Належало, щоб здійснилося Писання, яке Дух Святий прорік устами Давида про Іуду, який став провідником тих, що схопили Ісуса. ¹⁷ Іуда був зачислений до нас, і він прийняв жереб служіння цього, ¹⁸ І він набув поле за злочинну нагороду, та, впавши сторч головою, він тріснув надвоє, і все нутро його випало. ¹⁹ І це стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, тому і поле назване на їх мові ‘Акелдама’, тобто: ‘Поле крові’. ²⁰ Бо написано в книзі Псалмів: ‘Нехай оселя Його опустіє, і нехай ніхто не мешкає в ній’; та: ‘А служіння його нехай інший візьме’. ²¹ Тому необхідно, щоб один з тих мужів, які були з нами весь час, коли Господь Ісус жив з нами, ²² від хрещення Іоаннового аж до дня, коли Ісус вознісся від нас, разом з нами був свідком воскресіння Його». ²³ І запропонували двох: Йосифа, званого Варсавою, прозваного також Юстом, та Матвія. ²⁴ А молячись, казали: «Господи, Ти знавець всіх сердець, покажи а цих двох, кого Ти вибрав, ²⁵ щоб він зайняв місце цього служіння і апостольства, від якого Іуда відпав, щоб піти в своє місце». ²⁶ І кинули жереб. І жереб випав на Матвія, і він став дванадцятим апостолом.

Chapter 2

¹ Коли ж почався день Пƅятидесятнниці, всі учні були однодушно разом в одному місці. ² І несподівано зчинився шум з неба, ніби буря раптова зірвалася, та й наповнив весь дім, де вони сиділи. ³ І зƅявилися їм поділені язики, наче вогняні, і осіли по одному на кожному з них. ⁴ Всі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух їм давав промовляти. ⁵ Перебували ж тоді в Єрусалимі побожні іудеї з усіх країн під небом. ⁶ А коли зчинився оцей гомін, зібралася юрба людей, і вони дуже дивувалися, бо кожний з них чув, як учні розмовляють їхньою рідною мовою. ⁷ Будучи надзвичайно вражені, вони казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі оці, що розмовляють? ⁸ Як же кожен з нас чує від них свою рідну мову, в якій народились? ⁹ Парфƅяни, мідяни та еламіти, мешканці Месопотамії, Іудеї та Кападокії, Понту та Азії, ¹⁰ Фрігії та Памфілії, Єгипту та околиць Лівії, поблизу Кіренеї, гості з Рима ¹¹ (іудеї та навернені в іудейство), крітяни і араби, — ми чуємо їх, що говорять нашими мовами про великі діла Божі». ¹² І всі були здивовані й збентежені, і говорили один одному: «Що це значить?» ¹³ А інші, глузуючи, казали: «Вони напились солодкого вина». ¹⁴ Але Петро, вставши з одинадцятьма, піднесеним голосом промовив до них: «Мужі іудейські та мешканці Єрусалиму! Нехай буде це відомо вам, і вслухайтесь в слова мої: ¹⁵ вони не пƅяні, як ви думаєте, адже тільки третя година дня; ¹⁶ а це те, про що наперед сказав пророк Іоіль: ¹⁷ ‘І буде останніми днями, — говорить Господь, — Я виллю Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші, і дочки ваші, і юнаки ваші будуть бачити нидіння, а старшим вашим будуть сни снитися. ¹⁸ І на рабів Моїх і на рабинь Моїх в ті дні Я виллю Духа Мого, і вони будуть пророкувати. ¹⁹ І покажу чудеса вгорі на небі, і ознаки внизу на землі: кров, вогонь і куряву диму. ²⁰ І сонце обернеться в темряву, а місяць в кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний. ²¹ І всякий, хто покличе імƅя Господнє — спасеться. ²² Мужі ізраїльські! Вислухайте ці слова: Ісуса Назаряннна, Мужа, Якого Бог засвідчив вам силою, чудами і ознаками, які Бог вчинив через Нього серед нас, як і самі ви знаєте, ²³ Цього, виданого призначеною радою і передбаченням Божим, ви руками беззаконних розпƅяли і вбили. ²⁴ Та Бог воскресив Його, розвƅязавши пута смерті, бо не могла вона втримати Його. ²⁵ Бо Давид каже про Нього: ‘Я бачив Господа завжди перед собою, Він по правиці в мене, щоб я не захитався. ²⁶ Тому серце моє звеселилося, і язик мій зрадів, і тіло моє відпочине в надії. ²⁷ Бо Ти не залишиш душі моєї в гробі і не даси Ти Святому Твоєму побачити тління. ²⁸ Ти обƅявив мені дорогу життя; Ти сповниш мене радістю Твоєї присутності’. ²⁹ Мужі-браття! Я хочу сказати вам сміло про патріарха Давида, який помер і був похований, і гріб його знаходиться в нас до цього дня. ³⁰ А бувши пророком, та знаючи, що Бог клятвою клявся Йому, що від плоду стегон його посадить потомка на престолі його; ³¹ передбачивши це наперед, він сказав про воскресіння Христа, що душа Його не буде залишена в гробі, а тіло Його не побачить тління. ³² Цього Ісуса Бог воскресив, чого ми всі є свідками. ³³ Отже, він правицею Божою вознесений і, прийнявши від Отця обітницю Духа Святого, послав те, що ви сьогодні бачите і чуєте. ³⁴ Давид не вознісся на небо, але він сам говорить: ‘Сказав Господь Господеві моєму: «Сядь праворуч Мене, ³⁵ доки не покладу ворогів Твоїх підніжком для ніг Твоїх»’. ³⁶ Отже, нехай весь дім Ізраїлів твердо знає, що Бог зробив Його Господом і Христом, Цього Ісуса, Якого ви розпƅяли». ³⁷ Почувши це, вони відчули докір в серці і сказали Петрові й іншим апостолам: «Мужі-браття, що ж маємо робити?» ³⁸ Петро відповів їм: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен.з вас в імƅя Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви отримаєте дар Святого Духа. ³⁹ Бо для вас ця обітниця і для дітей ваших, і для всіх тих, що в далеких країнах, кого лиш покличе Господь, Бог наш». ⁴⁰ І багатьма іншими словами він свідчив і благав їх, говорячи: «Спасайтесь від цього непокірного роду!» ⁴¹ Отже ті, що прийняли слово його, охрестилися. І в той день приєдналося до них близько трьох тисяч душ. ⁴² І вони відвідували постійно зібрання, де апостоли навчали, брали участь в причастії і приходили на молитовні зібрання. ⁴³ І був страх в кожній душі; і багато чудес і ознак чинили апостоли. ⁴⁴ А всі віруючі були разом і мали все спільне. ⁴⁵ І продавали маєтки та майно і роздавали їх всім, по їхній потребі. ⁴⁶ І кожного дня перебували однодушно в храмі і, ломлячи хліб по домах, приймали поживу з радістю і в простоті серця; ⁴⁷ вони хвалили Бога, втішаючись ласкою усього народу. І Господь додавав до Церкви щоденно тих, що спасалися.

Chapter 3

¹ Петро і Іоанн ішли разом до храму о девƅятій годині на молитву. ² І був там один чоловік, кривий від утроби матері своєї, якого приносили і садовили щодня при дверях храму, які називались Красними, просити милостині в тих, хто входив у храм. ³ Він, побачивши Петра та Іоанна перед входом у храм, почав просити в них милостині. ⁴ Петро з Йоаном, глянувши на нього, сказали: «Подивися на нас!» ⁵ І він глянув на них, сподіваючись щось отримати від них. ⁶ Але Петро сказав: «Срібла і золота я не маю, але що маю, те даю тобі: в імƅя Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!» ⁷ І взяв його за праву руку, та й підвів його. І зараз же зміцнилися ноги його і коліна; ⁸ і, підскочивши, він почав ходити і ввійшов з ними в храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога. ⁹ І весь народ бачив його як він ходив та Бога хвалив. ¹⁰ І пізнали його, що це той, що сидів при Красних дверях храму і просив милостині; і сповнилися страхом і подивом з того, що сталось з ним. ¹¹ А тому, що зцілений кривий тримався Петра та Іоанна, весь народ, дуже здивований, збігся до них у притвор, названий Соломоновим. ¹² Коли Петро побачив це, промовив до народу: «Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь з цього? Чого ви дивитесь на нас, ніби ми нашою силою чи побожністю вчинили те, що він ходить? ¹³ Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог батьків наших, прославив Сина Свого Ісуса, Якого ви видали та відреклися перед Пілатом, коли він присудив відпустити Його. ¹⁴ Але ви зреклися Святого та Праведного, а домагалися, щоб звільнити вам душогубця. ¹⁵ А Творця життя ви вбили, але Бог воскресив Його з мертвих, чого ми є свідками. ¹⁶ І через віру в імƅя Ісуса, цього кривого чоловіка, що ви бачите і знаєте, укріпило; і віра, яка від Ісуса, дарувала йому зцілення це перед вами всіма. ¹⁷ А тепер, браття, я знаю, що через незнання ви вчинили це, як і ваші старійшиии. ¹⁸ Бог же, що наперед звістив устами всіх Своїх пророків про муки Христові, так і здійснив пророцтва. ¹⁹ Тому покайтесь і наверніться, щоб стерті були гріхи ваші, ²⁰ щоб часи відпочинку прийшли від Господа, і щоб Він прислав призначеного вам Христа Ісуса, ²¹ Якого небо мусить прийняти, аж до часу відновлення всього, про що Бог говорив устами всіх святих Своїх пророків споконвіку. ²² Мойсей сказав: ‘Пророка дасть вам Господь, Бог ваш, з братів ваших, як мене; слухайтесь Його в усьому, що тільки Він буде говорити Вам. ²³ І кожний, хто не послухає Того Пророка, — буде викорінений з народу’. ²⁴ Так само і всі пророки від Самуїла І після нього, скільки їх говорило, також провіщали про ці дні. ²⁵ Ви ж сини пророків і того завіту, що Бог заключив з батьками нашими, говорячи Авраамові: ‘І в нащадкові твоїм благословляться всі народи землі’. ²⁶ Бог, воскресивши Сина Свого Ісуса, послав Його перше до вас, щоб вас благословити, щоб кожен з вас відвернувся від злих своїх вчинків».

Chapter 4

¹ Коли вони ще промовляли до народу, священики, начальник сторожі храму і саддукеї підійшли до них, ² обурені тим, що вони навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих. ³ І наклали руки на них та й кинули їх у вƅязницю до ранку, бо вже був вечір. ⁴ Але багато з тих, що слухали слово — увірували, і число мужів було близько пƅяти тисяч. ⁵ Наступного дня зібрались в Єрусалимі начальники, старійшини і книжники, ⁶ і первосвященик Анна, і Кайяфа, і Іоанн і Олександер, і скільки їх було з роду первосвященицького. ⁷ Вони поставили учнів посередині і запитали: «Якою силою чи яким імƅям ви вчинили це?» ⁸ Тоді Петро, сповнившись Духом Святим, сказав їм: «Правителі народу та старійшини Ізраїлеві! ⁹ Як ми сьогодні змушені дати відповідь про добрий вчинок немічному чоловікові, як він зціпився, ¹⁰ то нехай буде відомо вам всім, і всьому народові ізраїльському, що імƅям Христа Назаряннна, Якого ви розпƅяли, Якого Бог воскресив з мертвих, — Ним поставлений цей чоловік перед вами здоровим. ¹¹ Ісус — отой камінь, якого ви, будівничі, відкинули, став наріжним Каменем. ¹² Нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені нема іншого під небом, даного людям, яким ми могли б спастися». ¹³ Побачивши сміливість Петра та Іоанна і спостерігши, що вони невчені і прості, дивувались і пізнали їх, що вони були а Ісусом. ¹⁴ І бачучи зціленого, що стоїть з ними, вони не могли нічого сказати проти. ¹⁵ І, звелівши їм вийти з синедріону, вони радились між собою, ¹⁶ говорячи: «Що нам робити з цими людьми? Бо ж усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і заперечити Його ми не можемо. ¹⁷ Але, щоб воно не поширювалося більше в народі, то суворо заборонили їм, щоб нікому з людей не говорили про це імƅя!» ¹⁸ І, покликавши їх, наказали їм не говорити і не навчати про імƅя Ісуса. ¹⁹ Але Петро та Іоанн сказали їм у відповідь: «Розсудіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога? ²⁰ Ми не можемо не говорити про те, що ми бачили і чули». ²¹ А вони погрозили їм і відпустили, не знайшовши нічого, за що б покарати їх, через людей, бо всі прославляли Бога за те, що сталося. ²² Той чоловік мав понад сорок років, над яким сталося чудо зцілення. ²³ А коли відпустили їх, вони прийшли до своїх і сповістили про те, що говорили їм первосвященики і старійшини. ²⁴ Ті ж, вислухавши, піднесли голос свій в молитві до Бога однодушно і сказали: «Владико, створивший небо і землю, і море, і все, що існує! ²⁵ Ти сказав Духом Святим через уста Давида, слуги Твого, батька нашого: ‘Чого заметушилися язичники, і народи задумують марне? ²⁶ Царі земні повстали, і правителі зібрались разом проти Господа і проти Помазаника Його’. ²⁷ Бо справді зібралися в місті цьому проти Святого Сина Твого Ісуса, Якого Ти помазав, Ірод і Понтій Пілат з язичниками і народом Ізраїльським, ²⁸ щоб вчинити те, що Ти наперед постановив, щоб воно здійснилося. ²⁹ І тепер, Господи, поглянь на погрози їхні, і дай слугам Твоїм говорити слово Твоє з сміливістю; ³⁰ тоді, як Ти простягнеш руку Твою на зцілення, і щоб ознаки і чуда творились імƅям Святого Слуги Твого Ісуса». ³¹ І коли вони молились, то місце, де вони були зібрані, захиталось, і всі сповнились Духом Святим, і говорили слово Боже з сміливістю. ³² Більшість віруючих мали одне серце і одну душу, і ні один з них не називав майна свого власним, а все у них було спільне, ³³ Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа; і велика благодать була на них всіх. ³⁴ Ніхто між ними не терпів недостатку, бо всі, хто мав поле чи дім, — продавали і приносили гроші за продане ³⁵ і клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному за потребами його. ³⁶ Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, що значить Син утіхи, левит, родом з Кіпру, ³⁷ маючи поле, продав, а гроші приніс і поклав їх в ногах апостолів.

Chapter 5

¹ Один чоловік, Ананій на імƅя, з Сапфірою, дружиною своєю, продав маєток, ² приховав частину з грошей, з відома дружини своєї,, а якусь частину приніс і поклав у ногах апостолів. ³ Але Петро сказав; «Ананіє, чому сатана вклав у серце твоє, щоб ти сказав неправду Духові Святому та приховав з ціни, одержаної за землю? ⁴ Хіба те, що ти мав, не твоє було, а продане не в твоїй владі було? Чому ж зважився у своєму серці на той вчинок? Ти сказав неправду не людям, а Богові!» ⁵ А коли Ананій почув слова ці, то впав і помер. І великий жах обгорнув всіх, що це чули. ⁶ І встали юнаки, і обгорнули його, і винесли та й поховали його. ⁷ І сталось годин через три після цього, прийшла дружина його, про випадок нічого не знавши. ⁸ І звернувся до неї Петро: «Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?» Вона сказала: «Так, за стільки». ⁹ Петро говорить їй: «Чому це ви змовились випробовувати Духа Господнього? Он входять у двері ті, що поховали чоловіка твого, і вони тебе винесуть». ¹⁰ І вмить вона впала біля ніг його та й померла. І ввійшли юнаки і знайшли її мертвою; і, винісши, поховали біля її чоловіка. ¹¹ Великий страх обгорнув всю церкву і всіх, що чули про це. ¹² Руками ж апостолів творилося багато ознак і чудес в нараді. Всі віруючі збиралися разом в притворі Соломоновому. ¹³ І ніхто сторонній не відважився приставати до них, однак народ прославляв їх. ¹⁴ І все збільшувалось число тих, хто увірував в Господа, безліч чоловіків і жінок; ¹⁵ так що виносили хворих на вулиці і клали на ложах і ношах, щоб коли Петро буде проходити, то щоб хоч тінь його впала на кого з них. ¹⁶ Також приходило багато із навколишніх міст в Єрусалим, несучи хворих та одержимих злими духами, і всі вони зцілялись. ¹⁷ А первосвященик і всі, хто був з ним, що належали до саддукейської єресі, сповнилися заздрістю ¹⁸ і наклали руки на апостолів та вкинули їх в громадську вƅязницю. ¹⁹ Але ангел Господній вночі відчинив двері вƅязниці, вивів їх і сказав: ²⁰ «Ідіть, і, ставши в храмі, проповідуйте народові це нове життя». ²¹ Почувши це вони увійшли вранці в храм і навчали. Але первосвященик і ті, що були з ним, прийшовши, скликали синедріон і всіх старійшин Ізраїля і послали у вƅязницю, щоб привести апостолів. ²² Але слуги, прийшовши, не знайшли їх у вƅязниці і, вернувшись, сказали: ²³ «Вƅязницю ми знайшли замкнену з великою пильністю, і сторожа при дверях стояла, але коли ми відчинили двері, то не знайшли нікого зсередини. ²⁴ Коли первосвященик і начальник сторожі храму почули ці слова, то дуже збентежились, що б це могло статися. ²⁵ Тоді хтось прийшов і сповістив: «Ось ті мужі, яких ви вкинули у вƅязницю, стоять в храмі і навчають народ». ²⁶ Тоді начальник сторожі пішов зі службою і привів їх без насильства, бо боялись народу, щоб не побили їх камінням. ²⁷ І, привівши їх, поставили перед синедріоном. А первосвященик запитав їх: ²⁸ «Чи ми не наказали вам суворо, щоб ви не проповідували це імƅя? А ви переповнили Єрусалим наукою вашою, і хочете зробити нас винуватими за пролиту кров Чоловіка Того». ²⁹ Тоді, відповідаючи, Петро і апостоли сказали: «Ми мусимо слухати більше Бога, ніж людей. ³⁰ Бог батьків наших воскресив Ісуса, Якому ви заподіяли смерть, повісивши Його на хресті. ³¹ Його Бог поставив правицею Своєю як Князя і Спасителя, щоб дати покаяння Ізраїлеві і прощення гріхів. ³² А ми є свідки тих подій, і також Дух Святий, Якого Бог дав тим, хто слухняний Йому». ³³ Коли ж вони почули це, запалали гнівом і радились, як би вбити їх. ³⁴ Тоді встав в синедріоні один фарисей, Гамаліїл на імƅя, учитель Закону, шанований усім народом, і звелів випровадити апостолів на короткий час. ³⁵ І сказав їм: «Мужі Ізраїля! Подумайте добре, що ви намірюєтесь робити з цими людьми. ³⁶ Адже перед цими днями зƅявився Тевда, видаючи себе за когось, і до нього приєдналось з чотириста людей. Але він вбитий, а ті, що слухались його, розпорошились і обернулися в ніщо. ³⁷ Після нього повстав Іуда з Галілеї, під час перепису, і потяг за собою багато людей. Але загинув і він, а ті, що слухались його, розсипались. ³⁸ І тепер кажу вам: відступіться від цих людей, залишіть їх! Бо коли ця рада чи це діло від людей, то розпадеться. ³⁹ А коли це від Бога, то ви не можете зруйнувати того, щоб ви не стали противниками Бога». І вони послухалися його. ⁴⁰ І, покликавши апостолів, висікли їх, наказали їм не говорити про імƅя Ісуса та й відпустили їх, ⁴¹ Вони ж вийшли з синедріону, радіючи, що удостоїлися прийняти зневагу за імƅя Ісуса, ⁴² І кожного дня в храмі і по домах не переставали навчати і проповідувати про Ісуса Христа.

Chapter 6

¹ Тими ж днями, як число учнів помножилось, почались нарікання огречених на євреїв, що їхні вдовиці були занедбані в щоденному служінні. ² Тоді дванадцять апостолів скликали громаду учнів і сказали: «Не годиться, щоб ми залишили Слово Боже і прислуговували при столах. ³ Тому, браття, виберіть між собою сім мужів доброї слави, сповнених Духа Святого і мудрості, яких ми поставимо на це служіння. ⁴ А ми будемо перебувати в молитві та проповідувати Слово Боже». ⁵ І сподобалась ця пропозиція всій громаді; і вибрали Степана, мужа сповненого віри та Духа Святого, Пилипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена та Миколу, наверненого в іудаїзм з Антіохії, ⁶ яких поставили перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки. ⁷ І Слово Боже розповсюджувалося, і число учнів дуже збільшувалось в Єрусалимі; і багато священиків підкорилися вірі. ⁸ А Степан, сповнений віри та сили, творив великі чуда і ознаки в народі. ⁹ Одного дня деякі чоловіки з іудейської секти «Лібертани» почали сперечатися з Степаном, а згодом до них пристали іудеї з Кірінеї, з Олександрії, з турецької провінції Кілікії і з Азії. ¹⁰ Але вони не могли встояти проти мудрості і Духа, Яким він говорив. ¹¹ Тоді вони намовили людей, які казали: «Ми чули, як він говорив зневажливі слова проти Мойсея та проти Бога». ¹² Вони підбурили народ, старійшин та книжників і, напавши, схопили Степана і привели в синедріон. ¹³ І поставили фальшивих свідків, які говорили; «Чоловік цей не перестає говорити зневажливі слова на це святе місце та проти Закону. ¹⁴ Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назарянин зруйнує це місце і змінить звичаї, які передав нам Мойсей». ¹⁵ І всі, що сиділи в синедріоні, дивлячись на нього, бачили, що лице його стало сяюче, як обличчя ангела.

Chapter 7

¹ Тоді первосвященик запитав: «Чи це так?» ² А він сказав: «Мужі-браття та батьки! Послухайте! Бог слави явився батькові нашому Авраамові, коли він був у Месопотамії, перше ніж оселився в Харані. ³ І сказав йому: ‘Вийди із землі твоєї і від роду твого і йди в землю, яку Я покажу тобі’. ⁴ Тоді він вийшов з землі Халдейської і оселився в Карані. А звідти, по смерті батька свого, Бог переселив його в цю землю, в якій ви тепер живете. ⁵ І не дав йому спадщини, не дав навіть маленької ділянки землі, але обіцяв дати її у володіння йому і родові його по кім, хоч ще не мав він дитини. ⁶ І Бог сказав йому, що нащадки його будуть перебувати в чужій землі, і будуть поневолені і гноблені чотириста років. ⁷ ‘Але народ, яким вони будуть поневолені, Я буду судити, — сказав Бог, — і після того, вони вийдуть і будуть служити Мені на цім місці’. ⁸ І Він дав йому завіт обрізання. І Авраам став батьком Ісаака і обрізав його восьмого дня. А пізніше Ісаак став батьком Якова, а Яків — дванадцтьох патріархів. ⁹ А патріархи через заздрість до Йосифа, продали його в Єгипет, але Бог був з ним. ¹⁰ І Бог визволив його від усіх страждань, і дав йому ласку та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а той зробив його правителем над Єгиптом і над всім домом своїм. ¹¹ А як прийшов голод на весь Єгипет і Ханаан та велика скорбота, тоді батьки наші не знаходили поживи. ¹² Коли ж Яків почув, що є зерно в Єгипті, послав туди вперше батьків наших. ¹³ А коли вони прийшли вдруге, Йосиф дав себе пізнати братам своїм, і Йосифів рід став відомим фараонові. ¹⁴ І Йосиф послав і покликав до себе Якова, батька свого, і всю родину свою, — сімдесят пƅять душ. ¹⁵ І Яків прийшов в Єгипет; і помер там він сам і батьки наші. ¹⁶ І перенесли їх в Сіхем і поклали в гріб, який Авраам купив в синів Еммора Сіхемового. ¹⁷ А коли зближався час обітниці, якою Бог поклявся Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті, ¹⁸ аж поки настав інший цар в Єгипті, який не знав Йосифа. ¹⁹ Він, хитруючи проти народу нашого, гнобив батьків наших і змушував їх викидати дітей своїх, щоб не лишались живими. ²⁰ В той час народився Мойсей, і він був надзвичайною дитиною. Годували його три місяці в домі батька його, ²¹ а коли він був залишений, — фараонова дочка взяла його і виховала його собі за сина. ²² І Мойсей був навчений всієї мудрості єгипетської, і був сильний в словах і в ділах. ²³ Коли ж йому сповнилося сорок років, прийшло йому на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих. ²⁴ І, бачачи, що одному з них діється кривда, заступився за нього і відомстив за скривдженого, вбивши єгиптянина. ²⁵ Він думав, що брати його зрозуміють, що Бог рукою його дав їм визволення, але вони не зрозуміли. ²⁶ А наступного дня Мойсей випадково зустрів двох ізраїльтян, які бились, і він хотів помирити їх, кажучи: ‘Мужі, ви ж брати, навіщо кривдите один одного?’ ²⁷ Але той, що кривдив ближнього свого, відіпхнув Мойсея, кажучи: ‘Хто поставив тебе начальником і Суддею над нами? ²⁸ Чи хочеш вбити мене, так як ти вбив вчора єгиптянина?’ ²⁹ І Мойсей втік, почувши це, і став приходьком в землі Мідіямській, де в нього народились два сини. ³⁰ Коли проминуло сорок років, ангел зƅявився йому в пустині біля гори Сінайської, у вогні палаючого куща. ³¹ Мойсей, побачивши це, здивувався видінню, а коли підійшов ближче розглянути, то почув голос Господній: ³² ‘Я — Бог. батьків твоїх, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова!’ Мойсей затремтів і не відважився поглянути. ³³ І Господь сказав йому: ‘Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята! ³⁴ Я дивився і бачив утиск народу Мого в Єгипті, і почув стогін його, і зійшов визволити його: отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипєт’. ³⁵ Цього Мойсея, якого вони відкинули, кажучи: ‘Хто зробив тебе начальником і суддею — цього Бог послав начальником і визволителем через ангела, який зƅявився йому в кущі. ³⁶ Оцей вивів їх, вчинивши чуда і ознаки в Єгипеті, і на Червоному морі, і протягом сорока років у пустині. ³⁷ Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: ‘Пророка дасть вам Господь, Бог ваш, з братів ваших, такого як я: Його слухайте’. ³⁸ Це той, що був на зборах в пустині з ангелом, який говорив з ним на горі Сінай та з батьками нашими, і який прийняв живі слова, щоб передати нам; ³⁹ якому батьки наші не хотіли підкоритися, але відкинули його обернулись серцями своїми до Єгипту, ⁴⁰ сказавши Ааронові; ‘Зроби нам богів, які ішли б перед нами, бо не знаємо, що сталось з Мойсеєм, який вивів нас з Єгипту’. ⁴¹ І вони зробили теля в ті дні, і принесли жертву ідолові, і веселились перед ділом рук своїх. ⁴² Але Бог відвернувся від них і попустив їх служити небесним тілам, як написано в книзі пророків: ‘Чи ви Мені приносили заколене і жертви в пустині сорок років, о доме Ізраїлів? ⁴³ Би прийняли намет Молоха і зорю бога вашого Ромфана, зображення, які ви зробили, щоб поклонятися їм; і Я переселю вас далеко за Вавілон’. ⁴⁴ Батьки наші мали скнію свідчення в пустині, як повелів Той, Хто говорив Мойсееві, щоб він зробив її за зразком, якого він бачив. ⁴⁵ Одержавши скінію, батьки наші взяли і принесли її з Єгошуєю в землю народів, яких Бог прогнав від батьків наших, аж до днів Давида, ⁴⁶ який знайшов благодать у Бога і просив, щоб знайти оселю для Якового Бога. ⁴⁷ А Соломон збудував Йому храм. ⁴⁸ Та Всевишній живе не в рукотворнім храмі, як говорить пророк: ⁴⁹ Небо — престол Мій, і земля — підніжка для ніг Моїх; який же дім збудуєте Мені, — говорить Господь, — або яке місце для відпочинку мого? ⁵⁰ Хіба ж не Моя рука створила все це?’ ⁵¹ О ви, твердошиї, люди з необрізаннм серцем і вухами! Ви завжди противитесь Духові Святому, як батьки ваші, так і ви! ⁵² Кого з пророків не переслідували батьки ваші? Вони ж повбивали і тих, які звіщали прихід Праведного, Якого ви тепер стали зрадниками і вбивцями. ⁵³ Ви, що отримали Закон через настанови ангелів і не виконували його!» ⁵⁴ Почувши це, вони запалились гнівом в серцях своїх і скреготали зубами на нього. ⁵⁵ А Степан, сповнений Духа Святого, поглянув на небо і побачив славу Божу й Ісуса, стоячого по правиці Бога, ⁵⁶ сказав: «Ось я бачу небо відкрите, і Сина Людського, стоячого по правиці Бога». ⁵⁷ Та вони закричали сильним голосом, затуливши вуха свої, кинулись разом на нього; ⁵⁸ вивели його за місто і почали побивати Його камінням, а свідки поклали одяг свій у ногах юнака, званого Савлом. ⁵⁹ І побивали камінням Степана, який благав Бога, кажучи: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» ⁶⁰ Упавши на коліна, він вигукнув голосно: «Господи, не порахуй їм цього гріха». І, сказавши це, він умер.

Chapter 8

¹ А. Савл схвалював убивство його. І настало того дня велике переслідування Церкви в Єрусалимі; і всі розсіялись по всій Іудеї та Самарії, крім апостола. ² А побожні мужі поховали Степана, і зчинили великий плач по ньому. ³ А Савл руйнував Церкву, вриваючись в доми, виволікав чоловіків і жінок і садовив їх у вƅязницю. ⁴ Проте ті, що були розсіяні, ходили і проповідували Слово Боже. ⁵ Так Пилип прийшов у місто Самарію і проповідував там Христа. ⁶ Народ же уважно слухав, що говорив Пилип, бачивши чудеса, які він чинив. ⁷ З багатьох, хто мав нечистих духів, виходили духи ці з великим криком, а багато розслаблених та кривих зцілялися. ⁸ І була велика радість в тому місті. ⁹ Був там один чоловік, Симон на імƅя, який перед тим займався ворожбитством, і дивував народ самарійський, видаючи себе за когось великого. ¹⁰ На нього вважали всі, від малого до старого, кажучи: «Оцей є велика сила Божа». ¹¹ А вважали на нього тому, що він довго дивував їх чарівництвом своїм. ¹² Але коли повірили Пилипові, який звіщав Царство Боже й імƅя Ісуса Христа, — охрестилися чоловіки і жінки. ¹³ І Симон також увірував і, охрестившись, перебував з Пилипом; і, побачивши чуда і ознаки, які творились, дивувався. ¹⁴ А коли апостоли, котрі були в Єрусалимі, почули, що Самарія прийняла Слово Боже, то послали до них Петра і Іоанна, ¹⁵ які прийшли і помолились за них, щоб вони прийняли Духа Святого, ¹⁶ бо Він ще не сходив ні на кого з них; вони були тільки охрещені в імƅя Господа Ісуса. ¹⁷ Тоді Петро й Іоанн поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого. ¹⁸ Коли ж Симон побачив, що через покладання рук апостолів дається Дух Святий, він приніс їм гроші ¹⁹ і сказав: «Дайте і мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, міг отримати Духа Святого». ²⁰ Але Петро сказав йому: «Нехай срібло твоє пропаде разом з тобою, бо ти думав набути дар Божий за гроші! ²¹ Нема тобі в цім ні частки, ні спадщини, бо серце твоє не праве перед Богом. ²² Отже, покайся в цьому злі і проси Бога, може проститься тобі намір серця твого! ²³ Бо я бачу, що ти перебуваєш в жовчі гіркій та в путах неправди». ²⁴ А Симон сказав у відповідь: «Моліться за мене до Господа, щоб нічого з того, що ви сказали, не спіткало мене». ²⁵ Вони ж, засвідчивши і звістивши Слово Господнє, повернулися до Єрусалиму, і проповідували Євангеліє в багатьох селах Самарії. ²⁶ Але ангел Господній сказав Пилипові: «Встань і йди на південь, на дорогу, яка з Єрусалиму в Газу спускається — пустинна вона». ²⁷ І він встав і пішов. І ось муж з Ефіопії, євнух, вельможа Кандаки, цариці ефіопської, який завідував усіма скарбами її, і який приїхав в Єрусалим на прощу, ²⁸ вертався і, сидячи на колісниці своїй, читав пророка Ісайю. ²⁹ А Дух сказав Пилипові: «Підійди і пристань до цієї колісниці». ³⁰ Пилип підбіг і почув, що він читає пророка Ісайю і спитав: «Чи ти розумієш; що читаєш?» ³¹ А він відповів: «Як же можу розуміти, коли ніхто не пояснить мені?»І попросив Пилипа піднятися та сісти з ним. ³² А місце з Писання» яке він читав, було це: «Ведено Його, як вівцю на заріз, і як ягня перед тим, хто стриже його — безголосе, так і Він не відкрив уст Своїх; ³³ в приниженні Його, суд Йому віднято, а про рід Його, хто розповість? Бо життя Його із землі забирається». ³⁴ Євнух запитав Пилипа, кажучи: «Про кого говорить пророк? Про себе, чи про кого іншого?» ³⁵ А Пилип, почавши від цього місця Писання, благовістив йому про Ісуса. ³⁶ І так, їдучи дорогою, приїхали вони до якоїсь води. І євнух сказав: «Ось вода, що перешкоджає мені охреститись?» ³⁷ А Пилип сказав: «Якщо ти віруєш всім серцем, то можна». А він сказав у відповідь: «Я вірую, що Ісус Христос — це Син Божий!» ³⁸ І звелів спинити колісницю, і вони обидва увійшли у воду, Пилип і євнух, і він охрестив його. ³⁹ А коли вони вийшли з води, Дух Господній підхопив Пилипа, і євнух більше не бачив його, і поїхав далі дорогою своєю, радіючи. ⁴⁰ А Пилип опинився в Азоті, і, проходячи, проповідував Євангеліє по всіх містах, аж поки прийшов у Кесарію.

Chapter 9

¹ А Савл, ще дихаючи погрозою і вбивством на учнів Господніх, прийшов до первосвященика, ² і випросив в нього листи в Дамаск до синагог, щоб кого знайде з послідовників того вчення, чоловіків і жінок, вƅязати і приводити в Єрусалим. ³ І коли він ішов і наближався до Дамаску, раптом осяяло його світло з неба; ⁴ він впав на землю і почув голос, що говорив йому: «Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене?» ⁵ А він сказав: «Хто Ти, Господи?» А голос відповів: «Я — Ісус, Котрого ти переслідуєш!» ⁶ А Савл, тремтячи зі страху, запитав: «Господи, що повелиш мені робити?» А Господь йому сказав: «Встань та йди в місто, і буде сказано тобі, що маєш робити!» ⁷ А люди, які йшли з ним, стояли онімілі: чули голос, а нікого не бачили. ⁸ Савл встав з землі, і хоч мав відкриті очі, нічого не бачив; і повели його за руку, і привели в Дамаск. ⁹ І три дні не бачив, не їв і не пив. ¹⁰ І був один учень в Дамаску, Ананій на імƅя; і Господь сказав йому у видінні: «Ананію!» А він відповів: «Ось я, Господи!» ¹¹ А Господь до нього: «Встань і йди на вулицю, яка зветься Прямою, і запитай в Іудиному домі про тарсянина, Савл на імƅя; він тепер молиться. ¹² Я показав йому у видінні мужа, Ананій на імƅя, котрий прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він прозрів». ¹³ Ананій відповів. «Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, як багато зла він вчинив святим Твоїм в Єрусалимі. ¹⁴ І тут він має владу від первосвященика вƅязати всіх, хто вірить в Тебе». ¹⁵ Але Господь сказав йому: «Йди, бо він є вибране знаряддя Моє, щоб нести вістку Мою народам, і царям, і синам Ізраїля. ¹⁶ І Я покажу йому, скільки він має витерпіти за імƅя Моє». ¹⁷ І Ананій пішов і увійшов у дім; і поклавши руки на нього, сказав: «Брате Савле, Господь Ісус, Який явився тобі в дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Духом Святим». ¹⁸ І вмить спала з очей його наче луска, і він прозрів; і, вставши, охрестився ¹⁹ і, прийнявши поживу, зміцнів. Савл перебув кілька днів з учнями в Дамаску. ²⁰ І зараз він почав в синагогах проповідувати про Ісуса, що Він є Син Божий. ²¹ І всі, що чули його, дивувалися і говорили: «Хіба це не той, що в Єрусалимі переслідував тих, які визнавали це імƅя, та й сюди чи не для того прийшов, щоб арештувати їх і привести до первосвящеників?» ²² А Савл все більше і більше зміцнювався і непокоїв іудеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Ісус є Христос. ²³ Коли ж проминуло багато днів, іудеї змовились убити його. ²⁴ Та їхня змова стала відома Савлові. А вони чатували день і ніч біля воріт, щоб вбити його. ²⁵ Але учні Савла вночі спустили його по стіні в корзині. ²⁶ Коли ж Савл прийшов до Єрусалиму, то пробував пристати до учнів, та всі боялись його, не вірячи, що він учень Христа. ²⁷ Тоді Варнава взяв його і привів до апостолів і розповів їм, як Савл бачив Господа в дорозі, і що Господь говорив йому, і як в Дамаску він відважно проповідував в імƅя Ісуса. ²⁸ І перебував він з ними, входячи і виходячи з Єрусалиму; ²⁹ і сміливо проповідував імƅя Ісуса, а також сперечався з грецькими іудеями, проте вони намагалися вбити його. ³⁰ Коли віруючі довідались про це, то відпровадили його в Кесарію і привели в Тарс. ³¹ Церква ж по всій Іудеї, Галілеї і Самарії переживала період миру, зміцнюючись і ходячи в страсі Господнім, і, будучи сповнена Духом Святим, зростала. ³² Петро, обходячи всіх, прийшов до святих, які жили в Лідді. ³³ І там він знайшов одного чоловіка, Еней на імƅя, який пролежав в ліжку вісім років, бо був розслаблений. ³⁴ І Петро сказав йому: «Енею, Ісус Христос зціляє тебе; встань з постелі твоєї» І він вмить встав. ³⁵ І всі мешканці в Лідді і Сароні бачили зцілення Енея і навернулися до Господа. ³⁶ А в Йопії була одна учениця, Тавіфа на імƅя, що в перекладі означає Сарна. Вона завжди робила добрі діла та допомагала бідним. ³⁷ І сталося в ті дні, що вона занедужала і померла, її обмили і поклали в кімнаті. ³⁸ Так як Лідда знаходиться близько Йопії, то учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків до нього просити його: «Не гайся прийти до нас». ³⁹ І Петро встав і пішов з ними. А коли він прийшов, провели його в кімнату, де всі вдовиці оточили його, плачучи і показуючи сорочки та іншу одежу, які Сарна пошила для них, коли з ними була. ⁴⁰ Петро вислав всіх і, ставши на коліна, молився; тоді він звернувся до тіла і сказав: «Тавіфа, встань!» А вона відкрила очі свої і, побачивши Петра, сіла. ⁴¹ Він подав їй руку свою і підвів її живою перед ними. ⁴² І це стало відомим по всій Йопії; і багато увірували в Господа. ⁴³ І Петро гостював, багато днів в Йопії в Симона дубильника.

Chapter 10

¹ Був один чоловік в Кесарії, Корнилій на імƅя, сотник полку, званого італійським. ² Чоловік побожний і богобоязливий з усім домом своїм: подавав людям багато милостині і завжди молився Богові. ³ Він бачив у видінні ясно, близько години девƅятої дня, ангела Божого, який прийшов до нього і сказав йому: «Корнилію!» ⁴ Він, поглянувши на нього, злякавсь і сказав: «Що, Господи?» А той відповів йому: «Твої молитви і твої милостині згадалися перед Богом. ⁵ Отже, пошли людей в Йопію і поклич Симона, званого Петром. ⁶ Він гостює в Симона дубильника, дім якого біля моря. Він скаже тобі, що ти повинен робити». ⁷ Коли ангел, який говорив йому, відійшов, Корнилій покликав двох слуг своїх і одного з своїх воїнів, який був побожним чоловіком, ⁸ і розповів їм все та й послав в Йопію. ⁹ Наступного дня, коли вони ще були в дорозі і наближались до міста, Петро вийшов на покрівлю дому помолитись, о годині шостій. ¹⁰ І він зголоднів і захотів їсти; коли ж йому приготовляли, найшов на нього транс; ¹¹ і бачить він небо відкрите, і якусь ряднину, наче велике полотно, привƅязане за чотири кінці, що опускалось додолу. ¹² В ній знаходились всякі звірі, змії і птахи. ¹³ І був голос до нього: «Встань, Петре, заколи і їж!» ¹⁴ Але Петро сказав: «Ні, Господи, я ніколи не їв нічого скверного та нечистого!» ¹⁵ І голос до нього вдруге: «Що Бог очистив, не вважай того за нечисте». ¹⁶ І це сталося тричі; і ряднина знов піднялася на небо. ¹⁷ Коли Петро в збентеженні думав, що мало б означати видіння, яке він бачив, ось посланці від Корнилія, розпитавши про дім Симона, стали перед ворітьми ¹⁸ і, гукнувши, запитали: «Чи Симон, названий Петром, тут гостює?» ¹⁹ Коли Петро роздумував над видінням, Дух сказав йому: «Ось три чоловіки шукають тебе. ²⁰ Встань, зійди і піди з ними, без жодного сумніву, — це Я їх послав». ²¹ І Петро зійшов до людей і сказав: «Ось я той, кого ви шукаєте. По якій справі ви прийшли?» ²² А вони сказали: «Сотник Корнилій, муж праведний та богобоязливий, поважаний усім народом іудейським, був наставлений святим ангелом покликати тебе в дім свій, і послухати слово від тебе». ²³ Тоді він покликав і гостинно прийняв їх, а на другий день він встав і пішов з ними; також дехто з віруючих з Йопії пішов з ним. ²⁴ Наступного дня вони прийшли в Кесарію. А Корнилій чекав їх, покликавши рідню і близьких друзів. ²⁵ Коли ж Петро входив, Корнилій зустрів його, впав до ніг його і поклонився. ²⁶ Та Петро підвів його, кажучи: «Встань, бо і я чоловік!» ²⁷ І, розмовляючи з ним, увійшов і побачив багатьох зібраних, ²⁸ і сказав їм: «Ви знаєте, що іудеєві не вільно дружити або заходити до когось з іншого народу, але мені Бог відкрив, щоб я не вважав жодного чоловіка за скверного чи нечистого. ²⁹ Тому я прийшов без вагання, як тільки був покликаний. Тож питаю, з якої причини ви покликали мене?» ³⁰ А Корнилій сказав: «Чотири дні, аж до цієї години, я постив, а о девƅятій годині я молився в моїм домі; і ось муж став перед і мною в блискучій одежі ³¹ і сказав: ‘Корнилію, твоя молитва почута, і милостині твої згадалися перед Богом. ³² Отже, пошли в Йопію і поклич Симона, званого Петром. Він гостює в домі Симона дубильника біля моря; він прийде і щось скаже тобі’. ³³ І я негайно по тебе послав, а ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що звелів сказати тобі Господь». ³⁴ А Петро відкрив уста свої і сказав: «Справді я пізнаю, що ‘Бог є безсторонній’, ³⁵ але в кожному народі, хто боїться Його і чинить справедливість, той приємний Йому. ³⁶ Слово, яке Він послав для синів Ізраїля, звіщаючи мир через Ісуса Христа, Який є Господь всіх. ³⁷ Ви самі знаєте, що сталося по всій Іудеї, почавши з Галілеї, після хрещення, яке проповідував Іоанн: ³⁸ про Ісуса з Назарету, як Бог помазав Його Святим Духом, і силою, Який ходив, чинячи добро і зціляючи всіх, кого поневолив диявол, бо Бог був з Ним. ³⁹ І ми свідки всього, що Він вчинив в країні Іудейській і в Єрусалимі, та вони Його вбили, повісивши на хресті. ⁴⁰ Але Бог воскресив Його третього дня, і звелів Йому зƅявитися ⁴¹ не всьому народові, а лиш свідкам, вибраним Богом наперед, нам, які їли і пили з Ним по воскресінні з мертвих. ⁴² І Він повелів нам проповідувати народові, що Він є призначений Богом Суддя живих і мертвих. ⁴³ Про Нього всі пророки свідчать, що кожен віруючий в Нього одержить прощення гріхів завдяки Йому». ⁴⁴ Як Петро ще говорив ці слова, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово. ⁴⁵ А віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, дивувалися, що і на поган злився дар Духа Святого, ⁴⁶ бо чули вони, як ті розмовляли мовами і величали Бога. Тоді Петро сказав: ⁴⁷ «Чи може хтось відмовити хрещення у воді тим, хто прийняв Духа Святого, як і ви?» ⁴⁸ І звелів їм охреститись в імƅя Ісуса Христа. Тоді вони просили його залишитися з ними кілька днів.

Chapter 11

¹ А апостоли і брати, які були в Іудеї, почули, що язичники також прийняли Слово Боже. ² І коли Петро прийшов в Єрусалим, то з обрізаних дорікали йому, ³ кажучи: «Чого ти ходив до необрізаних і їв з ними?» ⁴ Але Петро почав оповідати їм за порядком, кажучи: ⁵ «Я був у місті Йопії і молився, і в натхненні я побачив видіння: якась ряднина, наче велике полотно, привƅязана за чотири кінці, спускалася з неба і наблизилась аж до мене. ⁶ Заглянувши в неї, я побачив різних тварин, плазунів і птахів, ⁷ І почув також голос, який говорив мені: ‘Встань, Петре, заколи і їж!’ ⁸ Але я сказав: ‘Ні, Господи, бо ніколи нічого скверного та нечистого не входило в уста мої!’ ⁹ А голос відповів мені вдруге з неба: ‘Що Бог очистив, не вважай того за нечисте’. ¹⁰ І це було тричі, і знов все піднялось на небо. ¹¹ І ось в ту саму мить три чоловіки, що були послані до мене з Кесарії, стали перед домом, де я перебував. ¹² І Дух сказав мені йти з ними без жодного сумніву. І цих шість братів також пішли зі мною, і ми ввійшли в дім того чоловіка. ¹³ А він розповів нам, як він бачив ангела в домі своїм, який зƅявився йому і сказав: ‘Пошли в Йопію людей і поклич Симона, званого Петром; ¹⁴ він принесе тобі вістку, через котру спасешся ти і весь дім твій’. ¹⁵ І коли я почав говорити, Дух Святий зійшов на них, як і на нас спочатку. ¹⁶ І я згадав слово Господнє, як Він сказав: ‘Іоанн хрестив у воді, а ви ж будете охрещені Духом Святим’. ¹⁷ Отже, коли Бог дав їм такий же дар, як і нам, котрі повірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг заперечити Богові?» ¹⁸ Почувши це, вони заспокоїлись і прославили Бога, говорячи: «Тож і язичникам Бог дав покаяння, щоб мали життя!» ¹⁹ А ті, що були розсіяні через переслідування, яке сталося в звƅязку з Степаном, прийшли аж до Фінікії, Кіпру й Антіохії, не проповідуючи слова нікому, крім іудеїв. ²⁰ Але були між ними деякі мужі з Кіпру і Кірінеї, які прийшли в Антіохію, і вони промовляли до греків, проповідуючи їм Господа Ісуса. ²¹ І рука Господня була з ними, і велике число увірувало і навернулось до Господа. ²² І звістка про них дійшла до вух Церкви в Єрусалимі, і вони послали в Антіохію Варнаву. ²³ Коли ж він прийшов і побачив благодать Божу, то зрадів і наставляв усіх, щоб щирим серцем трималися Господа. ²⁴ Бо він був муж добрий, сповнений Духа Святого і віри; і багато народу навернулося до Господа. ²⁵ Потім Варнава пішов в Тарс шукати Савла. І, знайшовши його, привів в Антіохію. ²⁶ І було так, що цілий рік вони збирались в церкві і навчали багато народу. І учні в Антіохії стали вперше називатися християнами. ²⁷ В ті дні прийшли пророки з Єрусалиму в Антіохію. ²⁸ І один з них, Агав на імƅя, встав і звістив через Духа, що буде великий голод по всьому світу, який був у дні кесаря Клавдія. ²⁹ Тоді учні, кожен по своїй спроможності, ухвалили послати допомогу братам в Іудеї. ³⁰ Що і зробили, пославши збір до пресвітерів церкви Варнавою і Савлом,

Chapter 12

¹ В той час Ірод підняв руки на декотрих з Церкви, щоб переслідувати їх. ² І мечем вбив Якова, брата Іоаннового. ³ Побачивши, що це подобається іудеям, він задумав взяти і Петра. Були тоді дні Опрісноків. ⁴ І, схопивши його, посадив у вƅязницю і передав чотирьом четвіркам воїнів стерегти його, маючи на увазі після Пасхи вивести його перед народ. ⁵ Петра стерегли у вƅязниці, а Церква ревно молилася за нього Богові. ⁶ Коли ж Ірод хотів вивести його, Петро спав в ту ніч між двома воїнами, закутий двома ланцюгами, і сторожа перед дверима стерегла вƅязницю. ⁷ І ось ангел Господній став перед ним, і сяйво засяяло у вƅязниці. І, торкнувши Петра в бік, він збудив його і сказав: «Скоріш вставай!» І ланцюги спали з рук його. ⁸ Ангел сказав йому: «Підпережись і взуй сандалі твої». І він вчинив так. І сказав йому: «Одягни одежу твою і йди за мною!» ⁹ Він вийшов і пішов услід за ним, не знаючи, чи то була дійсність, що робилось ангелом, бо думав, що бачить видіння, ¹⁰ Минувши першу і другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, яка вела в місто, а вона сама відчинилась їм; вони вийшли і пройшли одну вулицю, і в той час ангел відступив від нього. ¹¹ Коли Петро прийшов до себе, то сказав: «Тепер я справді знаю, що Господь послав ангела Свого і вирвав мене з руки Ірода та від всього, чого сподівався народ іудейський». ¹² А, зміркувавши, він прийшов до дому Марії, матері Іоанна, званого Марком, де багато віруючих зібралось і молилось. ¹³ Коли ж Петро постукав у хвіртку брами, вийшла відчинити служниця, Рода на імƅя. ¹⁴ І, пізнавши Петрів голос, вона від радості не відчинила хвіртки, а вбігла і сказала, що Петро стоїть під дверима, ¹⁵ А вони сказали їй: «Чи ти при розумі?» Але вона запевняла, що так. Та вони сказали; «Це ангел його». ¹⁶ А Петро далі стукав; коли ж відчинили Йому, то побачили його і здивувалися. ¹⁷ Він же, кивнувши їм рукою, щоб мовчали, розповів їм, як Господь вивів його з вƅязниці і сказав: «Сповістіть про це Якова і братів». І вийшов та пішов в інше місце. ¹⁸ Коли ж настав день, сталася велика тривога між воїнами з того, що сталося з Петром. ¹⁹ Ірод же, пошукавши його і, не знайшовши, засудив сторожу і велів покарати їх смертю. Тоді Ірод перейшов з Іудеї в Кесарію і там перебував. ²⁰ Ірод був розгніваний на мешканців Тиру і Сидону. І вони прийшли разом до нього і, прихиливши до себе Власта, управляючого царським домом, просили миру, бо їхня країна жила з царських земель. ²¹ В призначений день Ірод одягнувся в царську одежу і сів на троні та й промовляв до них, ²² а народ вигукував: «Це голос Божий, а не людський!» ²³ І зараз ангел Господній вразив Ірода за те, що він не віддав слави Богові; і він помер, бо зƅїли його черви живим. ²⁴ А Слово Боже швидко поширювалось. ²⁵ А Варнава і Савл повернулися з Єрусалима, виконавши доручене їм, взявши з собою Іоанна, званого Марком.

Chapter 13

¹ В Антіохії, в тамошній церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава, Симеон, званий Нігер, Лукій з Кірінеї, Манаїл, вихований з Іродом тетрархом і Савл. ² Коли вони служили Господеві і постили, Дух Святий сказав: ‘Відділіть Мені Варнаву і Савла на діло, на яке я покликав їх’. ³ Тоді вони, попостивши, помолились, поклали руки на них і відпустили. ⁴ Вони ж, бувши послані Духом Святим, прийшли в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру. ⁵ І коли вони були в Саламії, то звіщали Слово Боже в синагогах іудейських. А Іоанн був з ними їхнім помічником. ⁶ А коли перейшли весь острів, аж до Пафосу» то знайшли одного ворожбита, лжепророка, єврея, Вар-Ісуса на імƅя. ⁷ Він був при консулі Сергії Павлі, чоловіку розумним. Той покликав Варнаву і Савла, бажаючи почути Слово Боже. ⁸ А Єліма ворожбит (так в перекладі імƅя його) опирався і намагався відвернути проконсула від віри. ⁹ Але Савл, він же і Павло, сповнившись Духом Святим, поглянув на нього ¹⁰ і сказав: «О ти, сповнений всякого лукавства і всякого зла, син диявола, ворог всякої праведності! Чи не перестанеш ти перекручувати прямих доріг Господніх! ¹¹ І зараз ось рука Господня на тобі: ти станеш сліпим і не побачиш сонця до часу!» І зараз же обняв його морок і темрява, і він навпомацки шукав, щоб хтось повів його за руку. ¹² Тоді проконсул, бачачи, що сталося, увірував і дивувався науці Господній. ¹³ А Павло і ті, що були з ним, відпливли від Пафосу і прибули в Пергію в Памфілії. А Іоанн відлучився від них і вернувся в Єрусалим. ¹⁴ Вони ж, пішовши з Пергії, прийшли в Антіохію в Пісідії. У суботу вони зайшли в синагогу і посідали. ¹⁵ Після читання Закону і Пророків, старші синагоги послали до них, сказати: «Мужі-браття, якщо маєте слово наставлення до народу, то скажіть!» ¹⁶ Павло встав і, давши знак рукою, сказав: «Мужі ізраїльські, і всі, що боїтесь Бога, послухайте: ¹⁷ Бог народу цього ізраїльського вибрав батьків наших і сприяв їхньому процвітанню в часи перебування в землі єгипетській, і рукою сильною вивів їх з неї, ¹⁸ і близько сорока років годував їх в пустині. ¹⁹ А, вигубивши сім народів в землі ханаанській, поділив їхню землю жеребком між ними. ²⁰ І після цього, близько чотириста пƅятдесят років давав їм суддів, аж до пророка Самуїла; ²¹ а потім вони домагалися царя, і Бог дав їм Сеула, сина Кисового, мужа з племені Веніаміна, який царював сорок років. ²² А, відкинувши його, покликав їм Давида бути царем, про якого теж засвідчив, кажучи: ‘Я знайшов Давида, сина Єсесвого, мужа по серцю Моєму, який буде виконувати всю волю мою’. ²³ З його потомства Бог, згідно обітниці, дав Ізраїлеві Спасителя, Ісуса, ²⁴ перед приходом Якого, Іоанн перше проповідував хрещення на покаяння всьому народові ізраїльському. ²⁵ А коли Іоанн завершив своє діло, він говорив: ‘Я не Той, за кого мене вважаєте. Але ось за мною іде Той, Якому я недостойний розвƅязати взуття на ногах’. ²⁶ Мужі-браття, сини роду Авраамового, і ті з вами, що бояться Бога, для вас було послане слово спасіння цього. ²⁷ Бо мешканці Єрусалиму і їхня старшина, не пізнавши Його і осудивши Його, здійснили слова пророчі, які читаються кожного суботнього дня. ²⁸ І хоч вони не знайшли жодної провини, гідної смерті, однак просили Пілата, щоб вбив Його. ²⁹ Коли ж виконали все написане про Нього, то зняли з хреста і поклали в гроб. ³⁰ Але Бог воскресив Його з мертвих; ³¹ і багато днів Він являвся тим, які поприходили з Ним з Галілеї в Єрусалим, і які сьогодні є Його свідками перед людьми. ³² І ми звіщаємо вам добру новину, що обітницю, дану нашим батькам, ³³ Бог здійснив нам, дітям їхнім, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: ‘Ти Мій Син, — сьогодні Я породив Тебе’. ³⁴ А що воскресив Його з мертвих, так що Він вже не вернеться в тління, про це сказав так: ‘Дам вам незмінні милості, що були обіцяні вірно Давиду’. ³⁵ Тому сказав Він у другому місці; Ти не даси Святому Твоєму побачити тління’. ³⁶ Де не відноситься до Давида, бо Давид, послуживши свого часу волі Божій, помер і приєднався до батьків своїх, і тіло його розклалося. ³⁷ Але Той, Якого Бог воскресив з мертвих, не зазнав розкладання тіла. ³⁸ Тож нехай буде відоме вам, мужі-браття, що через Нього звіщається вам прощення гріхів. ³⁹ І у всьому, в чому ви не могли оправдатися Законом Мойсея, кожний віруючий оправдується Христом. ⁴⁰ Глядіть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків: ⁴¹ ‘Дивіться зневажники, дивуйтесь та пощезайте, бо Я творю діло в дні ваші, діло, в яке ви не повірили б, коли б хто і розповів вам’». ⁴² Коли ж вони виходили з синагоги, то просили їх, щоб на другу суботу говорили їм ті самі слова. ⁴³ Коли ж зібрання скінчилося, то багато з іудеїв і побожних навернених до іудаїзму пішло за Павлом і Варнавою; вони ж розмовляли з ними і переконували їх перебувати в благодаті Божій. ⁴⁴ А в наступну суботу, майже все місто зібралось слухати Слово Боже. ⁴⁵ Коли ж іудеї побачили народ, сповнились заздрістю, і почали суперечити словам Павла та богозневажати. ⁴⁶ Тоді Павло і Варнава сміливо сказали: «Потрібно було, щоб до вас перших говорити Слово Боже, та коли ви Його відкидаєте і вважаєте самі себе н вдостой ним й життя вічного, то ось ми звертаємось до язичників. ⁴⁷ Бо так Господь заповів нам: ‘Я поставив Тебе світлом для язичників, щоб Ти приносив їм спасіння моє аж до краю землі’». ⁴⁸ А язичники, почувши це, раділи і прославляли Слово Господнє. І всі, що були призначені на життя вічно, - увірували. ⁴⁹ І Слово Господнє поширювалось по всій країні. ⁵⁰ А іудеї підбурили побожних і поважних жінок та значніших в місті, і викликали переслідування на Павла і Варнаву та вигнали їх з своєї околиці. ⁵¹ Вони ж обтрусили порох з ніг своїх на них і пішли в Іконію. ⁵² А учні сповнялися радістю і Духом Святим.

Chapter 14

¹ І сталося, що в Іконії вони ввійшли разом в синагогу іудейську і говорили так, що багато з іудеїв і греків увірували. ² А невірні іудеї підбурили і роздратували душі язичників на братів. ³ Однак вони пробули там доволі часу, сміливо говорячи про Господа, Який засвідчив слово благодаті Своєї, чинивши ознаки і чуда руками їхніми. ⁴ Але народ в місті поділився: одні трималися іудеїв, а другі — апостолів. ⁵ Коли кинулися язичники і іудеї, зі своїми старійшинами, щоб зневажити і побити їх камінням, ⁶ вони, довідавшись про це, втекли в міста Лікаонії: Лістру і Дервію та в їхні околиці. ⁷ І там проповідували Євангеліє. ⁸ А в Лістрі сидів один чоловік недужий на ноги, що був кривий від утроби матері своєї, який ніколи не ходив. ⁹ Він слухав, як Павло говорив, який глянувши на нього пильно і, побачивши, що він має віру бути зціленим, ¹⁰ сказав сильним голосом: «Встань просто на ноги твої!» І він скочив і почав ходити. ¹¹ А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли голос свій, гукаючи по-лікаонському: «Боги в подобі людській зійшли до нас!» ¹² І Варнаву вони назвали Зевсом, а Павла — Гермесом, бо він був головним промовцем. ¹³ А жрець Зевса, якого храм був перед містом, привів биків з вінками до воріт, і з народом хотів приносити жертву. ¹⁴ Та коли апостоли Варнава і Павло почули про це, то роздерли одежу свою, кинулись між народ та й закричали: ¹⁵ «Мужі, що це ви робите? Ми ж також такі люди, як і ви; і благовістимо вам, щоб ви відвернулись від цих марнот і навернулись до Бога Живого, Який створив небо, і землю, і море, і все, що в них; ¹⁶ Який в минулих поколіннях попустив усім народам ходити своїми дорогами. ¹⁷ Хоч Він не переставав свідчити про Себе, творячи добро, подавав нам з неба дощі і врожайні часи, наповняв їжею та радощами серця наші». ¹⁸ І, говорячи це, ледве спинили народ, щоб не приносив їм жертви. ¹⁹ Але прийшли туди іудеї з Антіохії і Ікон її і, підбуривши народ, побили Павла камінням, і виволокли геть за місто, думаючи, що він помер. ²⁰ Та коли учні обступили його, він встав і повернувся в місто. А наступного дня він пішов з Варнавою в Дервію. ²¹ А коли звістили Євангеліє цьому місту і придбали багато учнів, вони вернулись в Лістру, в Іконію й Антіохію, ²² зміцнюючи душі учнів, вмовляючи їх перебувати у вірі, і навчаючи, що через великі утиски ми мусимо входити в Царство Боже. ²³ І понаставляли їм пресвітерів по церквах, і після молитви і посту, передали їх Господеві, в Якого ті ввірували. ²⁴ І, перейшовши Пісідію, прийшли в Памфілію. ²⁵ І, звістивши слово Господнє в Пергії, вони пішли в Атталію, ²⁶ а звідти відпливли в Антіохію, звідки були віддані благодаті Божій на діло, яке й виконали, ²⁷ Прибувши, вони скликали церкву і розповіли все, що Бог вчинив з ними, і як Він відкрив двері віри язичникам. ²⁸ І пробули вони довший час з віруючими в Антіохії.

Chapter 15

¹ І прийшли деякі з Іудеї та навчали братів: «Якщо не обріжетесь за звичаєм Мойсеевим, то не можете спастися». ² Коли ж виникла суперечка й чимала дискусія Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павло і Варнава, та дехто інший з них, пішли до Єрусалиму в цій справі до апостолів і пресвітерів. ³ Тож вони, відпроваджені церквою, проходили через Фінікію і Самарію, оповідаючи про навернення язичників. Це була радісна новина для всіх братів. ⁴ А коли вони прийшли в Єрусалим, то були прийняті церквою, апостолами та пресвітерами, і розповіли, як багато Бог вчинив через них. ⁵ Але деякі віруючі, які перед наверненням належали до фарисеїв, встали і сказали: «Треба обрізувати їх та наказати їм, щоб зберігали Закон Мойсеїв». ⁶ Апостоли та пресвітери зібралися, щоб розглянути цю справу. ⁷ Після тривалого обговорення, Петро встав і сказав їм: «Мужі-браття, ви знаєте, що від днів перших Бог вибрав мене між нами, щоб через мої уста язичники почули слово Євангелії і ввірували. ⁸ І Бог, Який знає серця, засвідчив їм, давши Духа Святого, як і нам; ⁹ і не встановив жодної різниці між нами і ними, очистивши серця їхні вірою. ¹⁰ Тож навіщо тепер спокутуєте Бога, щоб накласти ярмо на шию учням, яке ні батьки наші, ні ми не змогли понести? ¹¹ Але ми віримо, що спасаємось благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони». ¹² І все зібрання замовкло; і слухали Варнаву та Павла, які розповідали про ознаки і чуда зроблені Богом між язичниками через них. ¹³ Коли ж вони замовкли, озвався Яків, кажучи: «Мужі-браття, послухайте мене. ¹⁴ Симон розповів, як перше Бог навідав язичників, щоб вибрати з них людей для Себе. ¹⁵ І з цим погоджуються слова пророків, як і написано: ¹⁶ ‘Після цього Я знов вернуся і відбудую занепалий намет Давида, і відбудую знову руїни його, і заново поставлю його, ¹⁷ щоб залишок людей шукав Господа, і всі народи, серед яких звіститься імƅя Моє, — говорить Господь, — Який чинить все це. ¹⁸ Відомі Богові всі діла Його від початку світу’. ¹⁹ Тому я думаю, що не треба турбувати тих із язичників, хто навертається до Бога, ²⁰ але написати їм, щоб вони здержувалися від їжі, яка приносилась ідолам, від статевої розпусти, від мƅяса задушених тварин і від крові. ²¹ Бо ж Мойсей з давніх давен в кожному місті проповідується і читається по синагогах кожної суботи». ²² Тоді апостоли і пресвітери з усією церквою постановили вибрати кількох своїх людей і послати їх в Антіохію з Павлом і Варнавою. Вони вибрали Іуду, званого Варсавою, і Силу, провідних мужів між братами. ²³ З ними вони вислали наступного листа: «Апостоли і пресвітери, ваші брати, братам з язичників в Антіохії, Сірії і Кілікії: вітаємо вас! ²⁴ Так як ми чули, що деякі, що вийшли від нас, без нашого дозволу, потурбували вас і захитали душі ваші, кажучи, що ви мусите обрізуватись і дотримувати закон, ²⁵ то ми, зібравшись, однодушно розсудили послати до вас вибраних мужів, з улюбленими нашими Варнавою і Павлом, ²⁶ людьми, які рискували життям своїм за імƅя Господа нашого Ісуса Христа. ²⁷ Отже, ми послали Іуду та Силу, які пояснять вам усно те, що ми написали. ²⁸ Хотілось Духу Святому і нам не накладати на вас ніякого тягаря, крім цього необхідного: ²⁹ здержуватись від їжі, яка приносилась ідолам, від крові, від мƅяса задушених тварин і від статевої розпусти. Додержуючись цього, ви зробите добре. Будьте здорові!» ³⁰ Посланці прийшли в Антіохію і, зібравши народ, вручили листа. ³¹ Люди, прочитавши його, були раді за одержання цієї підбадьорюючої вістки. ³² А Іуда і Сила, бувши самі пророками, підбадьорювали братів частими проповідями і зміцнювали їх. ³³ Пробувши там якийсь час, вони були відпущені братами з миром до апостолів. ³⁴ Але Сила бажав залишитися там. ³⁵ Павло з Варнавою залишилися в Антіохії, навчали та благовістили Слово Господнє разом а багатьма іншими. ³⁶ По кількох днях Павло сказав Варнаві: «Підемо знову і відвідаємо братів в кожному місті, де ми звіщали Слово Господнє, побачимо, як вони там живуть. ³⁷ Варнава хотів узяти з собою Іоанна, званого Марком. ³⁸ Але Павло вважав краще не брати з собою того, хто відлучився від них в Памфілії і не пішов з ними на діло, на яке їх послали. ³⁹ І виникла між ними незгода, й розлучились вони між собою; Варнава взяв Марка з собою і відплив до Кіпру. ⁴⁰ А Павло вибрав Силу і пішов, будучи доручений братами благодаті Божій. ⁴¹ І переходив через Сірію і Кілікію, зміцнюючи церкви.

Chapter 16

¹ І прийшов Павло в Дервію і Лістру. А був там один учень, Тимофій на імƅя, син єврейки, яка увірувала, а батько його був грек. ² Про нього добре свідчили брати, які були в Лістрі та Іконії. ³ Павло захотів взяти його з собою; і, взявши, обрізав його ради іудеїв, які були в тих місцях, бо всі знали, що батько його грек. ⁴ Переходячи міста, вони інформували їх про постанови щодо язичників, які видали апостоли і пресвітери в Єрусалимі. ⁵ А церкви зміцнювалися у вірі і зростали числом щодня. ⁶ А коли вони пройшли сторони Фригії і Галатії, Дух Святий заборонив їм проповідувати слово в Асії. ⁷ Дійшовши ж до Місії, пробували йти у Віфінію, але Дух не допустив їх. ⁸ І проминувши Місію, вони прийшли в Троаду. ⁹ І явилось Павлові вночі видіння: якийсь чоловік з Македонії стояв перед ним і просив Його, кажучи: «Прийди в Македонію і допоможи нам». ¹⁰ Як тільки він побачив це видіння, ми постановили зараз же іти в Македонію, зрозумівши, що це Господь кличе нас звіщати там Євангеліє. ¹¹ Тож відпливши з Троади, ми прибули просто в Самотракію, а другого дня в Неаполь, ¹² а звідти в Филипи, перше місто в Македонії, головне в тій частині; і ми пробули в цьому місті кілька днів. ¹³ А в суботній день ми вийшли за місто над річку, де за звичаєм, було місце молитви; і сівши, розмовляли з зібраними там жінками. ¹⁴ А одна жінка, Лідія на імƅя, що торгувала кармазином, з міста Тіятір, яка шанувала Бога, слухала нас, а Господь відкрив їй серце вважати на те, що говорив Павло. ¹⁵ І коли вона охрестилась і родина її, то просила нас, кажучи: «Якщо ви признали мене вірною Господеві, то зайдіть в дім мій і живіть в мене». І переконала нас. ¹⁶ Сталося ж, як ми йшли на місце молитви, нас зустріла одна служниця, що мала духа віщунського, і ворожбитством давала великий прибуток панам своїм. ¹⁷ Вона, йдучи слідом за Павлом і за нами, кричала, кажучи: «Ці люди є слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам дорогу спасіння!» ¹⁸ І це вона робила багато днів. Тоді Павло обурився і, обернувшись, сказав духові: «Наказую тобі в імƅя Ісуса Христа, — вийди з неї!» І в ту ж мить дух вийшов. ¹⁹ Коли господарі її побачили, що надія на їх прибуток пропала, схопили Павла і Силу і потягли їх на майдан до старійшин. ²⁰ І коли привели їх до старійшин, то сказали: «Ці люди, іудеї, бунтують наше місто, ²¹ і навчають звичаїв, які не годиться нам, римлянам, приймати, ані виконувати». ²² Народ же повстав проти них, а начальники здерли одяг з них і наказали бити їх різками. ²³ І, завдавши їм багато ударів, вкинули їх у вƅязницю, наказавши вƅязничному сторожеві пильно стерегти їх. ²⁴ Він же, одержавши такий наказ, вкинув їх у внутрішню вƅязницю, а ноги їх забив у колоду. ²⁵ Опівночі Павло і Сила молились і співали хвалу Богові, а вƅязні слухали їх. ²⁶ Раптом стався великий землетрус, так що основа вƅязниці захиталась, повідчинялись всі двері вƅязничні, і кайдани з усіх поспадали. ²⁷ А коли тюремник прокинувся від сну і побачив, що двері вƅязниці відчинені, то вихопив меч і хотів вбити себе, бо думав, що вƅязні повтікали. ²⁸ Але Павло скрикнув сильним голосом, кажучи: «Не роби собі ніякого зла, бо ми всі тут!» ²⁹ А він, попросивши світла, вбіг і в тремтінні припав до Павла і Сили; ³⁰ і вивів їх звідти і сказав: «Добродії, що робити мені, щоб спастися?» ³¹ Вони ж сказали: «Віруй в Господа Ісуса Христа, і спасешся ти і дім твій!» ³² І проповідували йому слово Господнє, і всім, хто був в домі його. ³³ Тюремник взяв їх тієї ж години ночі, обмив їхні рани, і негайно охрестився він сам і всі домашні його. ³⁴ І привів їх у дім свій, запропонував їм їжу, і дуже радів з усім домом своїм, що увірував у Бога. ³⁵ Коли ж настав день, то начальники прислали слуг сказати: «Відпусти тих людей». ³⁶ Тюремник сказав це Павлові: «Начальники прислали, щоб відпустити вас. Отже, виходьте і йдіть собі з миром!» ³⁷ Але Павло сказав їм: «Нас, римських громадян, били прилюдно незасуджених і вкинули у вƅязницю, а тепер таємно випускаєте нас? Ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!» ³⁸ І слуги донесли ці слова начальникам, а ті налякались, коли почули, що вони римляни; ³⁹ і прийшли і перепросили їх та, вивівши їх, благали, щоб вони вийшли з міста. ⁴⁰ Вийшовши з вƅязниці, Павло і Сила повернулись до Лідії, де вони зустріли віруючих, яким мали нагоду ще раз проповідувати перед своїм відходом з міста.

Chapter 17

¹ Перейшовши Амфіполь і Аполлонію, вони прийшли до Солуня, де була іудейська синагога. ² Павло, за звичаєм своїм, пішов до них і три суботи навчав їх з Писання, ³ відкриваючи і вияснюючи, що належало Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що «Цей Ісус, Якого я вам проповідую, є Христос!» ⁴ І декотрі з них увірували і приєднались до Павла і Сили, як із побожних греків велике число, так і чимало із знатних жінок. ⁵ А іудеї, які не увірували, запалившись заздрістю і назбиравши деяких злих людей на майдані, зібрались юрбою та й бунтували місто; і напали на дім Ясона та й намагалися вивести їх до натовпу. ⁶ І не знайшовши їх, потягли Ясона і декотрих братів до міських начальників, викрикуючи: «Ті, що світ збаламутили, вони прийшли і сюди, ⁷ а Ясон прийняв їх; і всі вони виступають проти наказів кесаря, кажучи, що є інший цар, Ісус!» ⁸ Народ і начальники міста, які слухали це, заметушилися. ⁹ Та отримавши запевнення від Ясона й інших, вони відпустили їх. ¹⁰ І брати негайно відіслали Павла і Силу у Верію. Прийшовши туди, вони ввійшли в синагогу іудейську. ¹¹ Вірійці були благородніші від солунян; вони прийняли слово зі щирістю, досліджуючи Писання щодня, чи воно узгоджується з тим, що Павло говорив. ¹² І багато з них увірувало; також чимало з грецьких поважних жінок і багато чоловіків. ¹³ Та коли іудеї з солунян довідалися, що Слово Боже було проповідуване Павлом у Верії, то прийшли і туди, і там підбурювали та бунтували народ. ¹⁴ Тоді брати негайно відіслали Павла, щоб він йшов до моря, а Сила і Тимофій залишилися там. ¹⁵ А ті, що проводжали Павла, провели його аж до Афін. А самі вернулись до Верії з проханням до Сили і Тимофія, щоб вони негайно прибули до нього. ¹⁶ Чекаючи їх в Афінах, Павло був дуже занепокоєний, побачивши це місто повне ідолів. ¹⁷ І розмовляв він в синагозі з побожними іудеями і на ринку щоденно із зустрічними. ¹⁸ Дехто з філософів епікурейців та стоїків сперечався з ним; і одні говорили: «Що хоче сказати цей базікало?» А інші: «Здається, що він проповідник чужих богів». Бо він звіщав їм про Ісуса і воскресіння. ¹⁹ І, взявши його, привели в ареопаг та й сказали: «Чи можемо знати, що це за нове вчення, яке ти проповідуєш? ²⁰ Бо щось дивовижне вкладаєш ти в наші вуха. Тому хочемо знати, що це означає?» ²¹ Афіняни ж та захожі чужинці ні про що інше так не дбали, як говорити або слухати про щось нове. ²² А Павло став посередині ареопагу і сказав: «Мужі-афіняни, зі всього я бачу, що ви є особливо побожні! ²³ Так, проходячи і оглядаючи святині ваші, я зауважив і жертовник, на якому написано: ‘Невідомому Богові’. Кому ж ви, не знаючи, поклоняєтесь, Того я проповідую вам. ²⁴ Бог, Який створив світ і все, що в ньому; Він, будучи Господом неба і землі, живе не в храмах рукотворних; ²⁵ і не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, тому що Сам дає всім життя і дихання всьому. ²⁶ І Він створив від одного чоловіка весь рід людський: щоб люди заселили всю поверхню землі, призначивши їм наперед часи і межі їхнього проживання. ²⁷ Щоб вони шукали Бога чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас; ²⁸ бо в Ньому ми живемо, рухаємось і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: ‘Ми нащадки Його! ‘ ²⁹ Отож, бувши нащадками Божими, ми не повинні думати, що Божеством є ідол, зроблений людьми із золота або срібла, або витесаний з каменя. ³⁰ Та незважаючи на ті часи незнання, Бог тепер наказує всім людям всюди покаятися; ³¹ бо Він призначив день, в який буде судити світ справедливо, через Мужа, Якого наперед призначив, давши всім запевнення, воскресивши Його з мертвих». ³² Як почули вони про воскресіння мертвих, то одні стали насміхатися, а інші казали: «Послухаєм тебе про де іншим разом!» ³³ І так Павло вийшов від них. ³⁴ А деякі мужі пристали до нього й увірували; серед них був Діонісій, член ареопагу, і жінка, Дамара на імƅя, та інші з ними.

Chapter 18

¹ Після цього Павло, залишивши Афіни, прийшов в Корінф. ² І знайшов одного іудея, Акіла на імƅя, родом з Понту, який прибув недавно з Італії, з жінкою своєю Пріскіллою, тому що Клавдій наказав всім євреям вийти з Риму. І Павло прийшов до них. ³ І тому що його ремесло було вироблення наметів, так як і їхнє, він залишився в них працювати. ⁴ А щосуботи бесідував в синагозі, переконуючи іудеїв і греків. ⁵ Коли ж Сила і Тимофій прийшли з Македонії, Павло, спонукуваний духом, свідчив іудеям, що Ісус є Христос. ⁶ Як вони противились та богозневажали, він обтрусив одежу свою і сказав їм: «Кров ваша — на голови ваші! Я чистий! Віднині іду до язичників!» ⁷ І пішов звідти і прийшов до одного чоловіка, Тита Юста на імƅя, який шанував Бога, дім якого був біля синагоги. ⁸ А Крісп, начальник синагоги, увірував в Господа з усім домом своїм. І багато корінфян, почувши Слово Боже, увірували і охрестились. ⁹ А Господь сказав Павлові в нічнім видінні: «Не бійся, але говори і не мовчи; ¹⁰ Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато людей в місті цьому». ¹¹ І Павло перебував там рік і шість місяців, навчаючи їх Слова Божого. ¹² А коли Галліон був проконсулом в Ахаї, іудеї однодушне повстали проти Павла і привели його до суду, ¹³ кажучи: «Він наставляє людей шанувати Бога незгідне Закону». ¹⁴ Коли ж Павло хотів говорити, Галліон сказав іудеям: «Іудеї, коли б сталася яка кривда або злий вчинок, то я вислухав би вас справедливо, ¹⁵ але, коли йде мова про слова, імена та про Закон ваш, то глядіть самі, — я суддею цього бути не хочу». ¹⁶ І вигнав їх із суду. ¹⁷ Тоді всі схопили Сосфена, начальника синагоги, і били його перед судом. Галліон же зовсім не зважав на те. ¹⁸ Павло ще деякий час залишився а Корінфі, а потім попрощався з братами і відплив в Сірію, а з ним Пріскілла і Акіла; і обстриг він собі голову в Кенхреях, згідно обітниці. ¹⁹ Прибувши в Ефес, залишив їх там, а сам пішов в синагогу переконувати іудеїв. ²⁰ Коли ж вони просили його залишатися з ними довше, він не погодився. ²¹ І попрощався з ними, кажучи: «Я повернуся знову до вас, як буде воля Божа». І відплив з Ефесу. ²² А прибувши в Кесарію, він пішов привітати церкву, а потім відправився в Антіохію. ²³ І пробувши там деякий час, він переходив з місця на місце по всій Гапатії і Фрігії, зміцнюючи всіх віруючих. ²⁴ Один іудей, Аполлос на імƅя, родом з Олександрії, красномовний і знавець Писання, прийшов в Ефес. ²⁵ Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, говорив та правильно навчав про Господа, знаючи тільки хрещення Іоаннове. ²⁶ Він почав сміливо промовляти в синагозі. Але коли Акіла і Пріскілла почули його, то прийняли його до себе і розповіли йому докладніше про дорогу Господню. ²⁷ А коли він виявив бажання йти в Ахаю, то брати написали тамошнім віруючим, щоб вони прийняли його. І, прийшовши туди, багато допомагав тим, хто увірував через благодать. ²⁸ Бо він сильно переконував іудеїв прилюдно, доводячи а Писання, що Ісус є Христос.

Chapter 19

¹ Під час перебування Аполлоса в Корінфі, Павло, пройшовши через внутрішню частину країни, прийшов в Ефес і, знайшовши там деяких учнів, ² спитав їх: «Чи ви прийняли Духа Святого, як увірували?» А ті відповіли йому: «Ми навіть і не чули про Духа Святого!» ³ А він спитав: «У що ж ви хрестились?» Вони відповіли: «В Іоаннове хрещення». ⁴ А Павло сказав: «Іоанн хрестив хрещенням покаяння, кажучи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде після нього, тобто в Ісуса». ⁵ Почувши це, вони охрестились в імƅя Господа Ісуса. ⁶ Коли ж Павло поклав руки на них, Дух Святий зійшов на них, і вони заговорили мовами і пророкували. ⁷ А було їх всіх біля дванадцяти чоловік. ⁸ Ввійшовши в синагогу, Павло відважно проповідував три місяці, говорячи та переконуючи про Царство Боже. ⁹ Коли ж деякі були вперті і не вірили, публічно висловлювались проти Христа, то він залишив їх. І, відділивши учнів, він навчав щоденно в школі одного Тирана. ¹⁰ Це продовжувалось майже два роки, так що всі мешканці Асії чули слово про Господа Ісуса, іудеї і греки. ¹¹ І Бог творив особливі чуда через Павла. ¹² Так що на хворих покладали хустки і пояси, які перед тим торкалися тіла його, і хвороби залишали їх, а нечисті духи виходили з них. ¹³ Навіть деякі з мандрівних іудейських ворожбитів почали закликати імƅям Господа Ісуса тих, що мали нечистих духів, кажучи: «Закликаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!» ¹⁴ Це робили сім синів якогось Скеви, іудейського первосвященика. ¹⁵ Та злий дух відповів їм, кажучи: «Ісуса я знаю, і Павло відомий, а ви хто такі?» ¹⁶ І чоловік, в якому був злий дух, накинувся на двох з них, так що вони втекли з того дому голі і поранені. ¹⁷ Це стало відоме всім іудеям і грекам, які жили в Ефесі; і страх напав на всіх них, а імƅя Господа Ісуса звеличалось. ¹⁸ Багато з тих, що увірували, приходили, визнаючи і відкриваючи вчинки свої. ¹⁹ А багато з тих, що займалися чарами, позносили книги свої і спалили їх перед усіма; і підраховано ціну їх на пƅятдесят тисяч драхм. ²⁰ Так могутньо росло та укріплялось Слово Господнє. ²¹ Потім Павло був спонуканий Духом Святим піти в Македонію і Ахаію, перед тим як повернеться в Єрусалим. І він сказав: «Як побуду там, то мушу побачити і Рим». ²² І послав в Македонію двох з тих, що служили йому, Тимофія і Ераста, а сам залишився в Асії на деякий час. ²³ У той час стався чималий заколот проти вчення Господнього. ²⁴ Бо один золотар, Дмитро на імƅя, який робив срібні храмики Артеміди і давав чималий заробіток ремісникам, ²⁵ яких він зібрав, разом з іншими подібними працівниками, і сказав: «Мужі, ви знаєте, що з цього ремесла ми маємо наш добробут; ²⁶ проте ви бачите і чуєте, що не тільки в Ефесі, але майже по всій Асії, цей Павло переконав і відвернув багато народу, кажучи, що боги, які зроблені людськими руками, не є богами. ²⁷ Це загрожує нам тим, що не тільки наше ремесло прийде в занепад, але й храм великої богині Артеміди зневажиться, і буде позбавлена величі та, яку шанує вся Асія і цілий світ». ²⁸ Вислухавши це і сповнившись люттю, вони почали кричати, кажучи; «Велика є Артеміда Ефеська!» ²⁹ І все місто наповнилось заколотом; і всі вони кинулися до театру, схопивши Гая і Арістарха, македонян, супутників Павлових. ³⁰ Коли ж Павло хотів появитися перед натовпом, то учні не пустили його. ³¹ Також деякі з асійських начальників, бувши його приятелями, послали до нього і просили, щоб він не рискував іти на площу, ³² І одні кричали одне, а другі — друге, бо зборище було бурхливе, а більшість навіть не знала, для чого вони зібрались. ³³ І взяли з народу Олександра, бо іудеї висунули його наперед. Олександер дав знак рукою, він хотів виправдуватись перед народом. ³⁴ Довідавшись, що він іудей, всі в один голос, близько двох годин, кричали: «Велика є Артеміда Ефеська!» ³⁵ Діловод міста, втихомиривши народ, сказав: «Мужі ефеські! Який чоловік не знає, що жителі міста Ефесу є поклонниками великої богині Артеміди та її небесного образу. ³⁶ Якщо цього не можна заперечувати, то вам треба бути спокійними і не робити нічого необачно. ³⁷ Ви привели цих людей, які ні храму не обікрали, ані не зневажили нашої богині. ³⁸ Якщо Дмитро і ремісники його мають скаргу на когось, то суди є відкриті, і там є проконсули; нехай оскаржують один одного; ³⁹ але коли ви шукаєте чогось іншого, то це вирішиться на законних зборах. ⁴⁰ Бо нам грозить небезпека, бути оскарженими за сьогоднішнє заворушення; і нема жодної причини, якою ми могли б виправдати це зборище». ⁴¹ І, сказавши це, він розпустив громаду.

Chapter 20

¹ Коли ж гамір стих, Павло покликав учнів, попрощався з ними і пішов у Македонію. ² Перейшовши ті сторони, та підбадьоривши людей багатьма проповідями, прийшов в Грецію. ³ І прожив там три місяці. Коли він мав відпливти в Сірію, то іудеї вчинили змову проти нього, і тому він вирішив вертатись через Македонію. ⁴ Разом з ним пішов Сопатер, син Пірра, з Верії, Арістарх і Секунд з Солуня, Гай з Дербії і Тимофій, та Тихик і Трохим з Асії. ⁵ Вони пішли наперед і очікували нас в Троаді. ⁶ Ми ж відпливли після днів Опрісноків з Филип і за пƅять днів прибули в Троаду, де провели сім днів. ⁷ А першого дня в тижні, коли учні зібралися для ламання хліба, Павло, маючи намір наступного дня вибратись в дорогу, промовляв до них і затягнув проповідь до півночі. ⁸ В кімнаті на верхньому поверсі, де ми зібрались, було багато блимаючих ламп. ⁹ І там сидів на вікні один юнак, Євтих на імƅя, і обгорнув його глибокий сон, бо Павло говорив довго, і він сонний похилився і впав додолу з третього поверху, — і підняли його мертвим. ¹⁰ А Павло зійшов вниз, припав до нього і, обнявши його, сказав:«Не тривожтесь, бо душа його в ньому!» ¹¹ І, вернувшись знову, він переломив хліб і їв, і бесідував з ними ще довго, аж до світанку, потім пішов у дорогу. ¹² А юнака привели живого, і втішились вони безмірно. ¹³ А ми пішли наперед до корабля та попливли в Асе, щоб звідти взяти Павла, бо він так звелів, сам бажаючи йти пішки. ¹⁴ Коли ж він зустрівся з нами в Ассі, ми взяли його і прибули в Мітілену. ¹⁵ І відпливши звідти, ми причалили на другий день напроти Хіосу, а наступного дня припливли до Самосу, і побувши в Трогілії, наступного дня прибули до Мілету. ¹⁶ Павло рішив минути Ефес, щоб не забаритись в Асії, а поспішав, якщо було б можливо, щоб бути в Єрусалимі в день Пƅятидесятниці. ¹⁷ З Мілету він послав в Ефес і прикликав пресвітерів церкви. ¹⁸ І коли вони прийшли до нього, він сказав їм: «Ви знаєте, з першого дня, як прийшов я в Асію, весь час перебував з вами, ¹⁹ служачи Господеві з усією покорою і рясними слізьми серед випробувань, які траплялися мені від злих намірів іудейських; ²⁰ і що я не пропустив нічого корисного для вас, а навчав вас прилюдно і по домах. ²¹ Свідчив іудеям і грекам про покаяння перед Богом та віру в нашого Господа Ісуса Христа. ²² І ось тепер, побуджений Духом, іду в Єрусалим, незнаючи, що зустріне мене там; ²³ тільки Дух Святий свідчить в кожному місті, кажучи, що кайдани та муки чекають мене. ²⁴ Але я ні про що не турбуюсь і своє життя не вважаю для себе цінним, аби тільки з радістю закінчити діяльність мою і служіння, яке я прийняв від Господа Ісуса, проповідувати Євангеліє благодаті Божої. ²⁵ І ось я знаю тепер, що всі ви, між якими я ходив і проповідував Царство Боже, більше не побачите Мене. ²⁶ Тому свідчу вам сьогодні, що я чистий від крові всіх, ²⁷ бо я не ухилявся обƅявляти вам усю волю Божу. ²⁸ Пильнуйте себе і всю отару, над якою Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку Він придбав Своєю власною кровƅю. ²⁹ Бо я знаю, що по моїм відході, увійдуть між вас вовки люті, які отари щадити не будуть. ³⁰ І навіть серед вас самих повстануть люди, які будуть говорити неправдиве, щоб потягнути учнів за собою. ³¹ Тому пильнуйте, памƅятаючи, що я три роки безперестанку, день і ніч, навчав вас зі слізьми. ³² А тепер, брати, я передаю вас Богові і слову благодаті Його, Який має силу збудувати та дати вам спадщину між усіма освяченими. ³³ Ні срібла, ні золота, ні одежі я не домагався ні від кого. ³⁴ Ви самі знаєте, що ці мої руки послужили потребам моїм та тих, хто був зі мною. ³⁵ В усьому я показав вам, що так працюючи, ви можете подати поміч слабим та памƅятати слова Господа Ісуса, які Він Сам сказав: ‘Блаженніше давати, ніж брати!’» ³⁶ Сказавши це, він впав на коліна і помолився з ними всіма. ³⁷ І знявсь серед них плач великий, і припадали вони на шию Павлові і цілували його; ³⁸ сумуючи найбільше з-за слова, яке він сказав, що вже більше не побачать його. І вони провели його до корабля.

Chapter 21

¹ Коли ми розлучилися з ними і відпливли, то негайно прибули в Кос, а на другий день в Родос, а звідти в Патару. ² І, знайшовши корабель, який плив у Фінікію, ми сіли і попливли. ³ Побачивши Кіпр, ми повернули на південь і попливли в Сірію та й причалили в Тирі, бо там корабель треба було розвантажити. ⁴ І, знайшовши учнів, пробули там сім днів. А під впливом Духа говорили Павлові, щоб він не йшов до Єрусалиму. ⁵ І як дні перебування скінчилися, ми вийшли і пішли, а вони всі з жінками і дітьми проводжали нас аж за місто; і, впавши на коліна на березі, ми помолились. ⁶ Попрощавшись один з одним, ми сіли на корабель, а вони повернулись додому. ⁷ Ми продовжували нашу морську подорож і з Тиру прибули в Птолемаїду, де, привітавши братів, перебули з ними один день. ⁸ Наступного дня ми вибрались в дорогу і прибули в Кесарію, І тут перебували в домі євангеліста Пилипа, одного з сімох. ⁹ Він мав чотири дочки-дівиці, які пророкували. ¹⁰ І коли ми перебули там багато днів, прийшов з Іудеї один пророк, Агав на імƅя, ¹¹ і, прийшовши до нас, взяв пояс Павлів, звƅязав собі руки і ноги і сказав: «Так говорить Дух Святий: отак іудеї в Єрусалимі звƅяжуть того, чий е цей пояс, і видадуть його в руки язичників». ¹² Коли ми почули це, то ми і тамошні почали просити Павла, щоб він не йшов в Єрусалим. ¹³ Тоді Павло відповів: «Чого ви плачем своїм розриваєте серце моє? Бо я готовий не тільки бути звƅязаним, але й померти в Єрусалимі за імƅя Господа Ісуса!» ¹⁴ Коли ми не змогли переконати його, то замовкли і сказали: «Нехай буде воля Господня!» ¹⁵ Після цих днів, ми спакувались і пішли в Єрусалим. ¹⁶ З нами пішли деякі учні з Кесарії і привели нас до одного Мнасона з Кіпру, давнього учня, в якого ми мали зупинитися. ¹⁷ А коли ми прийшли в Єрусалим, брати прийняли нас радо. ¹⁸ На другий день Павло прийшов з нами до Якова; прийшли і всі пресвітери. ¹⁹ Привітавши їх, він розповів їм докладно все, що Бог вчинив між язичниками через його служіння. ²⁰ Як вони почули про це, то славили Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч іудеїв увірували, а вони всі ревнителі Закону. ²¹ І вони чули про тебе, ніби ти навчаєш усіх іудеїв, які живуть поміж язичниками, відступлення від Мойсея, говорячи, щоб вони не обрізували дітей та не тримались звичаїв. ²² Що ж тепер? Люди зберуться напевно, бо почують, що ти прийшов. ²³ Зроби тоді те, що ми тобі кажемо: є в нас чотири чоловіки, які звƅязані клятвою. ²⁴ Візьми їх і очисться а ними і заплати за них, щоб остригли собі голови; і всі дізнаються, що неправда про тебе їм сказана, та що сам ти продовжуєш триматись Закону. ²⁵ А відносно язичників, які увірували, ми писали, розсудивши, щоб вони здержувалися від їжі, яка приносилась ідолам, від крові, від мƅяса задушених тварин і від статевої розпусти». ²⁶ Тоді Павло взяв тих мужів, і на другий день очистився а ними і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, аж до принесення жертви за кожного з них. ²⁷ А коли ж кінчалися сім днів, тоді іудеї з Асії, побачивши його в храмі, підбурили весь народ і, схопивши його, ²⁸ кричали: «Мужі ізраїльські, допоможіть! Це є той чоловік, що навчає всіх і всюди проти нашого народу, нашого Закону і проти цього місця! Крім того, він ввів греків у храм і опоганив це святе місце!» ²⁹ Бо вони перед тим бачили з ним в місті Трохима, ефесяннна, і думали про нього, що Павло ввів його в храм. ³⁰ І все місто зворушилось, і зібрався народ; і, схопивши Павла, витягли його з храму, а двері негайно зачинили. ³¹ І коли вони хотіли вбити його, то звістка дійшла до командира римського війська, що весь Єрусалим збунтувався. ³² І зараз же він взяв воїнів і сотників і подався до них. А вони, побачивши командира і воїнів, перестали бити Павла. ³³ Тоді командир підійшов, взяв Павла і звелів закувати його двома ланцюгами. Тоді запитав, хто він і що зробив? ³⁴ А між народом одні кричали одне, а інші — друге; і коли він нічого певного не міг довідатися через заколот, то звелів вести його до замку. ³⁵ А коли Павло дійшов до сходів, то воїни змушені були нести його з-за шаленості натовпу людського. ³⁶ Багато народу йшло за ним і кричали: «смерть йому!» ³⁷ Коли Павла мали ввести в замок, він звернувся до начальника: «Чи можна мені щось сказати?» А той сказав: «Ти говориш по-грецьки? ³⁸ Чи не той ти єгиптянин, який перед цими днями зчинив бунт і вивів у пустиню чотири тисячі розбійників?» ³⁹ Але Павло сказав: «Я іудей з Тарсу в Кілікії, громадянин відомого міста; прошу тебе, дозволь мені промовити до народу». ⁴⁰ Коли ж той дозволив, Павло став на сходах і дав знак рукою народові. І, як настала тиша, він почав говорити єврейською мовою, кажучи:

Chapter 22

¹ «Мужі-браття і батьки! Вислухайте тепер моє оправдання перед вами!» ² Як почули, що він говорить до них єврейською мовою, вони ще більше притихли. ³ А він сказав: «Я — іудей, народився в Тарсі, в Кілікії, вихований у цьому місті, в Єрусалимі, біля ніг Гамалиїла, докладно навчений Закону батьків, завзято служив Богові, як і всі ви сьогодні. ⁴ І я переслідував.послідовників цього вчення аж до їхньої смерті, вƅяжучи і вкидаючи у вƅязницю чоловіків і жінок. ⁵ Також і первосвященик засвідчить про мене і всі старійшини, від яких я отримав листи до їхніх братів і йшов у Дамаск, щоб тамошніх людей звƅязати й привести до Єрусалиму на кару. ⁶ І сталося, як я був у дорозі і наближався до Дамаску, десь коло полудня, раптом осяяло мене велике світло з неба. ⁷ Я впав на землю і почув голос, який говорив мені: ‘Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене?’ ⁸ Я запитав: “Хто Ти, Господи?’ А Він сказав мені:.’Я Ісус з Назарету, Якого ти переслідуєш’. ⁹ Ті, що були зі мною, бачили світло, але не чули голосу, який говорив Мені, і налякались. ¹⁰ І я спитав: ‘Господи, що я маю робити?’ А Господь відповів мені: ‘Встань і йди в Дамаск; там буде сказано тобі все, що призначено тобі робити’. ¹¹ І коли я від яскравості світла осліп, то ті, що були зі мною, повели мене за руку, і я прийшов у Дамаск. ¹² А один муж Ананій, у Законі побожний і вельми шанований усіма іудеями Дамаску, ¹³ прийшов до мене і, ставши поруч мене, сказав мені: ‘Брате Савле, прозри!’ І в ту ж хвилину я побачив його. ¹⁴ А він сказав: ‘Бог батьків, наших вибрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, і щоб бачив Праведника і почув голос з уст Його. ¹⁵ Бо ти будеш розповідати про Нього усім людям, розказувати про те, що ти бачив і чув. ¹⁶ А тепер чого гаєшся? Встань, охрестись і обмий гріхи твої, призвавши імƅя Господнє’. ¹⁷ І сталось, коли повернувся я в Єрусалим і молився в храмі, і прийшов я в транс, ¹⁸ і побачив Ісуса, а Він сказав мені: ‘Поспіши і вийди скоріш з Єрусалиму, тому що не приймуть твого свідчення про Мене!’ ¹⁹ А я сказав; ‘Господи, вони самі знають, що я увƅязнював і бив у кожній синагозі тих, що вірували в Тебе. ²⁰ А коли кров Степана, свідка Твого, проливалась, я також стояв та одобрював убивство його, та стеріг одежу вбивців його’. ²¹ І Він сказав мені: ‘Іди, бо Я пошлю тебе далеко до язичників’». ²² І вони слухали аж до цього слова; і піднесли свій голос, кричачи: «Геть такого з землі; не належить жити йому!» ²³ Тим часом, коли вони кричали і кидали одежу і порох в повітря, ²⁴ начальник звелів відвести його в казарми і наказав бичувати його, щоб дізнатися, чого вони так на нього кричали. ²⁵ І коли вони привƅязали його ремінням, щоб тілесно покарати, Павло сказав сотникові, який стояв тут: «Чи законно вам бичувати громадянина римського, і без суду?» ²⁶ Почувши це, сотник пішов до начальника і сповістив, кажучи: «Дивись, що ти хочеш робити? Цей чоловік є римським громадянином». ²⁷ Тоді начальник підійшов і сказав йому: «Скажи мені, чи ти римський громадянин?» Він сказав: «Так!» ²⁸ А начальник сказав: «За велику суму набув я це громадянство». Павло ж сказав: «А я родився в нім». ²⁹ І негайно відступили від нього ті, що мали допитувати Його, а начальник злякався, коли довідався, що той, кого він звƅязав, є римським громадянином. ³⁰ А наступного дня, бажаючи взнати точніше, за що іудеї оскаржують Павла, звільнив його з кайданів, і звелів зібратися первосвященикам і всьому синедріону і, вивівши Павла, поставив Його перед ними.

Chapter 23

¹ А Павло, зосередивши свій зір на синедріон, сказав: «Мужі-браття! Я жив чесно згідно Божих заповідей аж до цього дня і моє сумління чисте». ² Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. ³ Тоді Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити по Закону, а проти Закону наказуєш мене бити». ⁴ А ті, що стояли тут, сказали: «Ображаєш ти Божого первосвященика?» ⁵ А Павло сказав: «Я не знав, брати, що він первосвященик, бо написано: ‘Не злослов правителя народу твого’». ⁶ Коли Павло спостеріг, що одна частина була саддукеї, а друга — фарисеї, то викрикнув у синедріоні: «Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію воскресіння з мертвих мене допитують!» ⁷ І коли він це сказав, виникла незгода між саддукеями та фарисеями, і юрба розділилась. ⁸ Так як саддукеї говорять, що нема ні воскресіння, ні ангелів, ні духа, а фарисеї визнають і те і друге. ⁹ То зчинився великий крик. А книжники з фарисейської сторони встали і сперечались, кажучи: «Ми не знайшли нічого злого в чоловікові цьому. А коли дух чи ангел говорив йому, то не будемо противитись Богові». ¹⁰ А коли крик збільшувався, то начальник, боячись, щоб Павла не роздерли, наказав воїнам зійти і взяти його від них і відвести в казарми. ¹¹ Наступної ночі Господь став перед ним і сказав: «Будь бадьорий, Павле! Так як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так належить тобі свідчити і в Римі». ¹² Як настав день, деякі з іудеїв зібрались і дали клятву, що не будуть ні їсти, ні пити, поки не вбƅють Павла. ¹³ А тих, що дали клятву, було більше сорока. ¹⁴ Вони прийшли до первосвящеників та старійшин і сказали: «Ми звƅязали себе великою клятвою нічого не їсти і не пити, поки ми не вбƅємо Павла ¹⁵ Тепер же ви разом з синедріоном передайте начальнику, щоб він вивів його до вас завтра, начебто ви хочете докладніше довідатись про нього, а ми, перш ніж він набли-зиться, готові вбити його». ¹⁶ Але ж Павлової сестри син почув про цю змову, і пішов в казарми і повідомив Павла. ¹⁷ Павло ж покликав одного з сотників і сказав: «Проведи цього юнака до начальника, бо він має щось сказати йому». ¹⁸ Він взяв його, привів до начальника і сказав; «Павло, вƅязень, покликав мене до себе і просив привести цього юнака до тебе, бо він має щось сказати тобі». ¹⁹ І начальник взяв його за руку, відвів набік і спитав: «Що ти маєш сказати мені?» ²⁰ А він сказав: «Іудеї змовились просити тебе, щоб ти привів Павла завтра до синедріону, ніби хочуть докладніше розпитати його; ²¹ ти ж не слухай їх, бо підстерігають його більше сорока чоловік, які поклялися не їсти і не пити, доки не вбƅють його; і вони тепер готові, чекають твого розпорядження». ²² Тоді начальник відпустив юнака і сказав: «Нікому не кажи, що ти це виявив мені». ²³ І він покликав до себе двох сотників і сказав: «Приготуйте двісті воїнів, сімдесять вершників і двісті стрільців, щоб о третій годині ночі йти до Кесарії. ²⁴ І вƅючних тварин, щоб посадити Павла і привезти його безпечно до намісника Фелікса». ²⁵ І написав він листа такого змісту: ²⁶ «Клавдій Лісій, вельмишановному намісникові Феліксові: привіт! ²⁷ Цього чоловіка, якого іудеї схопили і хотіли вбити, я, прийшовши з воїнами, врятував, довідавшись, що він римський громадянин. ²⁸ Бажаючи дізнатися про провину, за яку оскаржують його, я привів його до їхнього синедріону; ²⁹ і знайшов, що його обвинувачують в спірних питаннях їхнього Закону, і що він не має жодної причини, вартої смерті або кайданів. ³⁰ Тому коли донесли мені про змову проти цього чоловіка, я негайно відіслав його до тебе і розпорядився, щоб обвинувачі говорили проти нього перед тобою. Будь здоров!» ³¹ Отже, воїни, як наказано їм, взяли Павла і повели вночі в Антипатриду. ³² Наступного дня, вершники продовжували йти з ним, а воїни повернулись в казарми. ³³ А ті, прийшовши в Кесарію і віддавши листа намісникові, поставили і Павла перед ним. ³⁴ Коли намісник прочитав, то запитав з якої він провінції, і довідавшись, що він з Кілікії, сказав: ³⁵ «Я вислухаю тебе, як прийдуть твої обвинувачі». І звелів стерегти його в преторії Ірода.

Chapter 24

¹ Через пƅять днів прийшов первосвященик Ананій зі старійшинами і якимсь адвокатом Тертулом, який обвинувачував Павла перед намісником. ² І коли покликали Павла, Тертул почав оскаржувати його, кажучи: «Через тебе тривалий мир ми маємо, і для нашого народу добрі зроблені реформи завдяки дбайливості твоєї, — ³ ми визнаємо це завжди і на кожному місці, з подякою вельмишановний Феліксе. ⁴ Та щоб не довго турбувати тебе, я благаю тебе, вислухай нас коротко з властивою тобі поблажливістю. ⁵ Ми переконалися, що цей чоловік є порушник спокою і збудник заколотів між усіма іудеями по всьому світу, і що він провідник Назорейської єресі. ⁶ Він навіть відважився опоганити храм, та ми схопили його і хотіли судити згідно нашого Закону, ⁷ але начальник Лісій прийшов і з великою силою видер його з рук наших і послав до тебе, ⁸ звелівши і нам, його обвинувачам, іти до тебе. Розпитавши, ти сам можеш дізнатися від нього, в чому його обвинувачуємо». ⁹ І іудеї також підтвердили, кажучи, що де дійсно так. ¹⁰ Коли намісник дав йому знак говорити, Павло відповів: «Так як я знаю, що ти багато років суддя над цим народом, тому буду сміливіше захищатися. ¹¹ Ти можеш дізнатись, що не більше дванадцяти днів, як я прийшов поклонитися до Єрусалиму; ¹² і що ні в храмі вони не знайшли мене, щоб я сперечався а ким-небудь, або робив заколот в народі, ні в синагогах, ні в місті. ¹³ Ані не можуть вони довести того, в чому тепер оскаржують мене. ¹⁴ Однак я признаюся тобі, що згідно вчення, яке вони називають єрессю, я дійсно служу Богові батьків наших так, що вірую всьому, що є згідне з Законом, і що є написано в пророків. ¹⁵ І я маю надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведних і неправедних, чого вони й самі сподіваються. ¹⁶ Тому я пильно дбаю про те, щоб завжди мати чисте сумління перед Богом і людьми. ¹⁷ І по багатьох роках, я прийшов подати моєму народові милостиню і приношення; ¹⁸ при цьому деякі іудеї з Асії знайшли мене очищеного в храмі, без натовпу й без колотнечі. ¹⁹ Їм-бо ж самим належало стати перед тобою і оскаржувати мене, коли мають щось проти мене. ²⁰ Або нехай самі оці скажуть, яку неправду знайшли вони в мені, коли я стояв перед синедріоном; ²¹ хіба що тільки одне те слово, яке голосно вигукнув я, стоячи міжними: ‘За вчення про воскресіння мертвих, ви мене судите сьогодні’». ²² Але Фелікс, відстрочив судочинство, кажучи: «Коли начальник Лісій приїде, я докладніше дізнаюсь про це вчення і розгляну вашу справу». ²³ А Павла наказав сотникові стерегти, але бути поблажливим і не забороняти його приятелям служити йому або приходити до нього. ²⁴ Через кілька днів прийшов Фелікс з Друзіллою, жінкою своєю, яка була іудейкою, покликав Павла і слухав Його як він говорив про віру в Ісуса Христа. ²⁵ І коли він говорив їм про справедливість, стриманість і про майбутній суд, Фелікс злякався і сказав: «Тепер іди собі, коли буду мати нагоду, — знову покличу тебе». ²⁶ Разом з тим, він сподівався, що Павло дасть йому гроші, щоб відпустити його, тому він часто прикликав його і розмовляв з ним. ²⁷ Коли минуло два роки, на місце Фелікса, прийшов Порцій Фест. А Фелікс, бажаючи догодити іудеям, залишив Павла у вƅязниці.

Chapter 25

¹ Фест, прибувши в цю провінцію, через три дні вирушив з Кесарії до Єрусалиму. ² І поскаржилися на Павла первосвященики та знатні з іудеїв і благали Феста, ³ щоб викликав Павла в Єрусалим, готуючи засідку, щоб на дорозі його вбити. ⁴ Але Фест відповів, що Павла стережуть в Кесарії, і що він сам незабаром відправляється туди. ⁵ «Отже, — сказав він, — хто може з вас, нехай відправляється разом зі мною, і якщо є якась неправда в цьому чоловікові, то нехай оскаржують його». ⁶ І пробувши в них не більше, як вісім чи десять днів, повернувся в Кесарію, а на другий день, скликав суд і звелів привести Павла, ⁷ Коли Павло прийшов, то іудеї, які прийшли з Єрусалиму, стали кругом нього і закидали йому багато тяжких обвинувачень, яких не могли доказати. ⁸ Він же в оправдання своє сказав: «Я не зробив ніякої провини ні проти Закону Іудейського, ні проти храму, ні проти кесаря». ⁹ Та Фест, бажаючи догодити іудеям, сказав у відповідь Павлові: «Чи хочеш іти в Єрусалим, щоб я там судив тебе?» ¹⁰ Павло ж сказав: «Я стою перед судом кесаря, де належить мені бути осудженим, іудеїв я нічим не скривдив, як ти добре знаєш. ¹¹ Якщо ж я справді винен, або зробив щось гідне смерті, то не відмовляюсь і померти; якщо нема нічого того, в чім оскаржують мене, то не може ніхто видати мене їм. Вимагаю суду кесаря». ¹² Тоді Фест, поговоривши з радою, відповів: «Ти вимагаєш суду кесаря, — до кесаря й підеш». ¹³ Через декілька днів цар Агріппа і Верніка прибули в Кесарію поздоровити Феста. ¹⁴ А що вони пробули там багато днів, то Фест представив Павлову справу перед царем, кажучи: «Тут є один чоловік, залишений у вƅязниці Феліксом, ¹⁵ на якого, коли я був в Єрусалимі, первосвященики і старійшини іудейські скаржились мені і вимагали осудження його. ¹⁶ Я відповів їм, що Римський закон не визнає чоловіка винним, спершу не розглянувши його справи в суді. Обвинуваченому дається нагода обороняти себе перед своїми обвинувачами, лицем до лиця. ¹⁷ Коли ж вони прийшли сюди, то я, без зволікання, на другий день скликав суд і звелів привести цього чоловіка. ¹⁸ І, оточивши його, обвинувачі не предƅявили жодного обвинувачення, якого я сподівався, ¹⁹ але мали, вони з ним деякі суперечки про їхнє богошанування і про якогось Ісуса, померлого, про Якого Павло твердить, що Він живий, ²⁰ Я був безпорадний щодо їхньої суперечки і запитав: чи він хотів би йти в Єрусалим і там судитися про це. ²¹ Але як Павло зажадав, щоб він був залишений на розгляд Августом, я звелів затримати його, аж поки відправлю його до кесаря». ²² І Агріппа сказав Фестові: «І я хотів би послухати цього чоловіка». «Завтра, — сказав той, — почуєш його». ²³ Отже; наступного дня Агріппа і Верніка прийшли з великою пишністю і ввійшли в судову палату з начальниками і знатнішими громадянами міста; за наказом Феста привели Павла. ²⁴ І Фест сказав: «Царю Агріппа і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, проти кого весь народ іудейський докучав мені в Єрусалимі і тут, вигукуючи, що він не повинен більше жити. ²⁵ Але я переконався, що він не вчинив нічого вартого смерті, а так як він сам домагався суду Августа, я вирішив послати його до нього. ²⁶ Та не маючи нічого певного писати про нього моєму володареві, я привів його до вас, а особливо перед тебе, царю Агріппо, щоб після розгляду, я мав що написати. ²⁷ Бо здається мені нерозумним є посилати вƅязня і не зазначити провини його».

Chapter 26

¹ І сказав Агріппа Павлові: «Дозволяється тобі говорити за себе». Павло, простягнувши руку, почав говорити в свій захист: ² «О царю Агріппо! Вважаю себе щасливим, що можу сьогодні захищатись перед тобою в усьому, в чім оскаржують мене іудеї. ³ Особливо тому, що ти знаєш всі звичаї та суперечливі питання між іудеями, тому прошу тебе вислухати мене терпеливо. ⁴ Моє життя змалку, спочатку в моїй країні, а потім в Єрусалимі, знає кожний іудей. ⁵ Вони знають мене здавна, коли б схотіли засвідчити, то вони підтвердили б, що я жив за суворим вченням нашої віри, будучи фарисеєм. ⁶ І сьогодні я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом батькам нашим, ⁷ а її здійснення чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно день і ніч. За цю надію іудеї оскаржують мене, о Царю! ⁸ Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих? ⁹ Правда, і я думав, що треба мені багато діяти проти імені Ісуса з Назарету. ¹⁰ Що я й робив в Єрусалимі: багато святих замкнув у вƅязниці, одержавши владу від первосвящеників; і коли їх вбивали, — я голосував за це. ¹¹ І часто по всіх синагогах, караючи християн, я змушував їх богозневажати; і в безмірній лютості я переслідував їх і по чужих містах. ¹² Для цього я йшов в Дамаск з владою і дорученням первосвящеників, ¹³ і опівдні, о царю, побачив я світло з неба, ясніше від сяйва сонця, яке осяяло мене і тих, що були зі мною. ¹⁴ Усі ми попадали на землю, і я почув голос, який говорив до мене іудейською мовою: ‘Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене? Ти тільки сам собі пошкодиш’. ¹⁵ А я запитав: ‘Хто Ти, Господи?’ А Господь сказав: ‘Я — Ісус, Якого ти переслідуєш. ¹⁶ Але встань і стань на ноги твої: бо для того Я зƅявився тобі, щоб зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив, і що Я відкрию тобі. ¹⁷ Я визволяю тебе від народу і від язичників, до яких Я посилаю тебе тепер, щоб ¹⁸ відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене вони одержали прощення гріхів і спадщину з освяченими’. ¹⁹ Тому, о царю Агріппо, я не став противитися небесному видінню, ²⁰ а проповідував перш тим, що в Дамаску, в Єрусалимі і по всій Іудеї, також і язичникам, щоб вони каялися, наверталися до Бога і робили діла, гідні покаяння. ²¹ За це іудеї схопили мене в храмі і хотіли вбити мене. ²² Але, одержавши поміч від Бога, я живу, аж по сьогоднішній день і свідчу малому і великому, нічого не кажучи нового, крім того, що пророки і Мойсей сказали, що має статися: ²³ що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим з мертвих, принести світло народові і язичникам». ²⁴ Коли ж він так боронився, Фест сказав сильним голосом: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість твоя доводить тебе до безумства!» ²⁵ А Павло відповів: «Я не безумствую, Фесте високодостойний, а кажу слова правди і здорового розуму. ²⁶ Бо знає про те цар, перед ким я сміло говорю; і я переконаний, що нічого з цього не заховане перед ним, бо це не діялось в закутку. ²⁷ Царю Агріппо, чи віруєш ти пророкам? Знаю, що віруєш!» ²⁸ Тоді Агріппа сказав Павлові: «Ти мало що не переконуєш мене стати християнином!» ²⁹ А Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки ти, але і всі, хто чує мене сьогодні, стали такими, як я, окрім цих кайданів». ³⁰ І коли він це сказав, цар, намісник, Верніка і ті, що сиділи з ними, встали і пішли. ³¹ І, відійшовши набік, розмовляли між собою, кажучи: «Цей чоловік не вчинив нічого вартого смерті чи кайданів». ³² І сказав Агріппа Фестові: «Чоловік цей міг би бути звільнений, якщо б не вимагав суду кесаря».

Chapter 27

¹ Коли ж було рішено, щоб відплисти нам в Італію, то доручили Павла й інших вƅязнів сотникові, Юлієві на імƅя, з полку Августа. ² І сівши на корабель адрамітський, який мав пливти вздовж азійського узбережжя і причалити до кількох портів, — ми відпливли. Арістарх, македонянин з Солуня, був з нами. ³ На другий день ми пристали в Сідоні, Юлій обходився з Павлом доброзичливо і дозволяв йому ходити до своїх друзів і користуватися їхньою опікою. ⁴ А відчаливши звідти, ми припливли до Кіпру, бо вітри були супротивні. ⁵ І, перепливши море проти Кілікії і Памфілії, припливли до Міри в Лінії. ⁶ І там сотник знайшов корабель з Олександрії, який плив в Італію, і посадив нас на нього. ⁷ Пливучи помалу багато днів, з трудом минали ми Кніду, бо вітер перешкоджав пливти в бажаному напрямку, тому пливли ми побіля Криту, минувши Салмон. ⁸ І припливли до одного місця, яке зветься Добра Пристань, близько якої було місто Ласея. ⁹ Як проминуло багато часу, і плавання стало небезпечне, бо сприятлива для плавання пора вже кінчалася, то Павло радив, ¹⁰ кажучи їм: «Мужі, я бачу, що плавання буде з перешкодами і з великою втратою не тільки для вантажу і корабля, але і для нашого життя». ¹¹ Але сотник більше довіряв капітанові та власникові корабля, ніж словам Павла. ¹² А що пристань не була вигідна для перезимування, то більшість радила відпливти звідти, щоб, якщо можливо, дістатися до Фініка і перезимувати в пристані крітській, яка лише відкрита на південнім і північнім заході. ¹³ Коли ж повіяв південний вітер, то вони подумали, що одержали бажане, — підняли якір і попливли вздовж Кріту, тримаючись берега. ¹⁴ Але незабаром зірвався бурхливий вітер, званий евроклідоном. ¹⁵ І коли підхопило корабель так, що ми не могли противитись, ми піддались вітрові і нас понесло. ¹⁶ І натрапивши на якийсь острівець, званий Клавдою, ми ледве затримали човен. ¹⁷ Коли ж витягли його, то намагалися всяким способом підвƅязати корабель. А, боячись щоб не попасти на мілину, поспускали вітрила, і так нас носило вітром. ¹⁸ А так як нас кидала сильна буря, то на другий день ми почали викидати вантаж. ¹⁹ А на третій день викидали своїми руками корабельне знаряддя. ²⁰ Як же ні сонце, ні зорі не показувались багато днів, і чимала буря налягала, то наостанку ми втратили всяку надію на наше врятування. ²¹ І як люди довго не їли, то Павло став посеред них і сказав: «Мужі, треба було послухати мене і не відпливати від Кріту; і не зазнали б такої небезпеки і шкоди. ²² А тепер благаю вас, будьте бадьорі: бо ні одна душа з вас не загине, крім корабля. ²³ Бо явився мені цієї ночі ангел Бога, Якому я належу й Якому служу, ²⁴ і сказав: ‘Не бійся, Павле, ти мусиш стати перед кесарем, і Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою’. ²⁵ Тому, мужі, будьте бадьорі, бо я вірю Богові, що буде так, як сказано мені. ²⁶ Мусимо бути викинені на якийсь острів». ²⁷ Як прийшла чотирнадцята ніч, і ми носилися по Адріатичному морю, десь опівночі, моряки стали догадуватися, що наближаємося до якоїсь землі. ²⁸ І, змірявши глибину, було двадцять сажнів. Потім на невеликій відстані змірявши знову, було пƅятнадцять сажнів. ²⁹ І, побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, закинули з корми чотири якорі і очікували дня. ³⁰ А коли моряки хотіли втекти з корабля і опускали рятувальний човен в море, вдаючи, що хочуть закинути якорі з переду корабля, ³¹ Павло сказав сотникові і воїнам: «Якщо моряки не залишаться на кораблі, то ви не зможете врятуватись». ³² Тоді воїни перерізали канати рятувального човна і він упав в море. ³³ Коли почало розвиднятись, Павло вмовляв всіх прийняти поживу, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви без їжі, очікуєте і нічого не приймаєте. ³⁴ Тому прошу вас, прийміть поживу, бо це для вашого рятунку, бо ніхто з вас ані волосини з голови не втратить». ³⁵ Сказавши це, він взяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав І почав їсти. ³⁶ Тоді всі підбадьорились і також прийняли поживу. ³⁷ А всіх нас було на кораблі двісті сімдесят шість душ. ³⁸ Коли всі наситились, почали облегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море. ³⁹ А як настав день, то вони не могли розпізнати землі; та побачивши якусь затоку, яка мала берег, вирішили, якщо можна, причалити з кораблем. ⁴⁰ І піднявши якорі, вони вкинули їх в море, а одночасно розвƅязали канати з керма і поставивши мале вітрило за вітром, — попрямували до берега. ⁴¹ Але натрапили на мілину між двома течіями, і корабель загруз; ніс корабля став нерухомий, а корму розбило силою хвиль. ⁴² Воїни ж змовилися повбивати вƅязнів, щоб ніхто, випливши, не втік. ⁴³ Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього заміру, і звелів, щоб ті, хто вміє плавати, першими кидались у воду і виходили на берег. ⁴⁴ А решта, — хто на дошках, а хто на уламках корабля. І таким способом всі врятувались, добравшись до землі.

Chapter 28

¹ Врятувавшись, ми довідались, що острів називається Меліт. ² Тубільці проявили до нас надзвичайну людяність; вони запалили вогонь і прийняли нас всіх, бо падав дощ і було холодно. ³ Коли ж Павло набрав оберемок хмизу і поклав на вогонь, то гадюка вискочила з жару і вчепилась за руку йому. ⁴ Як тубільці побачили, що гадюка висить на його руці, говорили між собою: «Мабуть цей чоловік вбивця; і хоч він спасся від моря, справедливість не дозволяє йому жити». ⁵ Але він струсив гадину у вогонь і не зазнав пошкодження. ⁶ А вони очікували, що він спухне або негайно впаде мертвий. Чекаючи довго і бачачи, що жодного лиха не сталось з ним, вони змінили свою думку і казали, що він — бог. ⁷ Навкруги того місця були землі, які належали начальникові острова, Публієві на імƅя. Він прийняв нас і ласкаво опікувався нами три дні. ⁸ І сталось так, що батько Публія лежав хворий на пропасницю і червінку. Павло ввійшов до нього, помолився, поклав на нього руки і зцілив його. ⁹ Коли ж це сталося, то і інші хворі на острові приходили і зцілялися. ¹⁰ Вони також вшанували нас великими почестями, а коли ми відпливали, надавали нам всього, що було нам потрібно. ¹¹ Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі «Діоскурі», який перезимував на острові. ¹² Припливши в Сіракузи, ми пробули там три дні. ¹³ А звідти відпливши, прибули ми в Регію, а коли на другий день повіяв південний вітер, ми причалили на другий день до Путеолі. ¹⁴ Там ми знайшли віруючих, котрі просили нас перебути в них сім днів. І так прибули ми до Риму. ¹⁵ А брати звідти, почувши про нас, вийшли назустріч нам аж до Аппіфору і Трьох Гостин ниць. Побачивши їх, Павло подякував Богові і підбадьорився. ¹⁶ А коли ми прибули в Рим, сотник передав вƅязнів начальникові сторожі, а Павлові дозволено було жити окремо з воїном, який стеріг його. ¹⁷ А по трьох днях, Павло скликав знатніших іудеїв; і коли вони поприходили, він сказав їм: «Мужі-браття, не вчинив я нічого проти народу, ані батьківських звичаїв, проте видано мене а Єрусалиму увƅязненим в руки римлян. ¹⁸ Які, розглянувши мою справу, хотіли звільнити мене, бо ніякої провини вартої смерті за мною не було. ¹⁹ Та коли іудеї противились, — я був змушений апелювати до кесаря; та не з тим, щоб оскаржувати в чомусь народ мій. ²⁰ По тій причині я скликав вас, щоб побачити вас і порозмовляти з вами, бо за віру в Месію, я закований в ці кайдани». ²¹ Вони ж сказали йому: «Ми ні листів не отримали про тебе з Іудеї, ані ніхто з братів не прийшов і не сказав про тебе нічого злого. ²² Проте ми хотіли б почути від тебе, що ти думаєш, бо відомо нам, що проти цього вчення люди всюди сперечаються. ²³ Вони домовились зустрітись з Павлом певного дня, і прийшло їх навіть більше до приміщення, де він перебував. І зранку до вечора він пояснював і проголошував їм Царство Боже і намагався переконати їх про Ісуса на основі Мойсеєвого Закону і Пророків. ²⁴ І одні вірили в те, що він говорив, а інші не вірили. ²⁵ І, не погоджуючись між собою, вони розійшлися після того, як Павло сказав таке слово: «Добре Дух Святий сказав батькам нашим через пророка Ісайю, ²⁶ кажучи: ‘Піди до народу цього і скажи: «Слухом почуєте, та не зрозумієте; очима будете дивитись, та не побачите; ²⁷ бо в людей цих серце загрубіло; тяжко чують на вуха, і очі свої заплющили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб Я зцілив їх»’. ²⁸ І нехай буде відомо вам, що це спасіння Боже послане язичникам: вони і почують його». ²⁹ І коли він сказав ці слова, іудеї розійшлися, дуже сперечаючись між собою. ³⁰ І перебував він цілих два роки, на своєму утриманні, і приймав усіх, хто приходив до нього, ³¹ проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Ісуса Христа зі сміливістю і без перешкоди.